Позичальники повернуться з канікул: майбутнє реструктуризації кредитів в Україні

Валерій Поврезнюк, директор з реструктуризації, фінансування та послуг з капіталом EY в Україні, спеціально для Banker.ua

Попередні уроки — банківські кризи в Україні: «тоді» і «зараз»

Звичайно, кожна криза — унікальна і має свої, властиві лише їй, особливості. Однак є і спільні риси, одна з яких — під час кожної кризи на балансах банків «застрягає» велика кількість проблемних кредитів*, що, у свою чергу, напряму позначається на регулятивному капіталі і можливості ведення активних операцій. Недостатність регулятивного капіталу була основною причиною виходу банків з ринку у 2014-16 роках. 80-90% з банків, що покинули ринок у той час, не збанкротували, вони просто мали недостатні показники капіталу та ліквідності.

*Банки страждають від того, що їхній кредитний портфель, який складається з кредитів компаніям і фізособам, перестає бути надійним. Частина з виданих кредитів стає проблемними, коли позичальники втрачають можливість обслуговувати борги. Класика жанру: боржник або не може, або не хоче платити.

Главный Telegram-канал банкиров

Подписаться

Знову «в школу»: чим банківська криза 2022-2023 років відрізняється від попередніх

Повномасштабне вторгнення росії на початку 2022 року принесло з собою нове для українського ринку явище — «під удар» потрапили компанії, які в сучасній історії під час попередніх кризових періодів страждали найменше. Мова про експортерів і в тому числі про сільгоспвиробників і компанії, пов’язані з переробкою та експортом сільгосппродукції. Більший закордонний попит і відносна стабільність світових ринків дозволяли експортерам відчувати найменше дискомфорту під час криз. А співвідношення цін у валюті на зовнішніх ринках до гривневих витрат всередині країни робило компанії-експортери фінансово стійкими, та, відповідно, ласими клієнтами для будь-яких банків. Однак повномасштабна війна і криза-2022 істотно змінила цю картинку — блокування портів на початку, хиткість «зернового коридору» і перетворення півдня України частково на театр бойових дій, а частково на окуповану зону, похитнуло цей статус.

Це, у свою чергу, завдало удару по українським банкам. Бо, у випадку, коли банк фінансує, наприклад, українського девелопера, він вибудовує низку запобіжників, аби створити «маржу безпеки» та мінімізувати власні істотні ризики. Інша справа — «голубі фішки», потужні компанії експортери.

Коли до початку повномасштабного вторгнення мова йшла про компанії-«блакитні фішки», з надзвичайно високими фінансовими показниками, об’єм резервування був дуже малим — 1-2%. Більше того, висока конкуренція серед банків за клієнта такого типу створювала засади, коли ці клієнти могли отримувати надзвичайно вигідні умови. Почасти банки просто ігнорували взяття застав під таких клієнтів.

І ось у кризу ми отримали ситуацію, коли у більшості вищезгаданих клієнтів рівень фінансового стану раптово падає до дефолтного або переддефолтного з вимогою резервування 50 і більше відсотків суми. Одразу далась взнаки відсутність покриття. Зрозуміла формула: резерв — плюс, капітал — мінус. Очевидно, що в якийсь момент такі банки можуть бути визнаними неплатоспроможними за визначенням НБУ. І це те, з чим протягом 2022 року неочікувано зіткнулись практично всі банки, які працювали з українськими клієнтами. Хтось із них постраждав більше, хтось — менше, однак на кінець 2022 календарного року переважна більшість банків опинилась у схожій ситуації.

«Куди далі»: як розвивалася ситуація

У випадку, якщо б НБУ зайняв позицію з вимагання повного резервування, українська банківська система цього, скоріше за все, не витримала би. Тому, розуміючи ситуацію, НБУ обрав м’якший сценарій — запровадив, принаймні на певний час, своєрідні «кредитні канікули», що дозволяє багатьом банкам уникати  санкцій регулятора і тим часом працювати над покращенням ситуації. Водночас самі банки, враховуючи досвід попередніх криз, також навчились вправно застосовувати різні, загалом відомі, косметичні «практики», як наприклад, технічні лонгації, які дозволяють показувати проблемні кредити як непроблемні. Саме тому зараз, вивчаючи загальнодоступні «формальні» баланси, практично неможливо оцінити реальний масштаб ситуації з відсотком проблемних кредитів у банківських портфелях*.

Поступовість настання вторинних наслідків війни з одного боку та тимчасово більш лояльний підхід НБУ з іншого боку робить те, що банки ще не відчули повний ефект кризи на своїх балансах. Тому має пройти час, щоб ми почали бачити реальну картину.

*За попередніх криз рівень проблемних кредитів в деяких великих українських банках складав понад 60% (хоча попередньо декларовано було лише близько 5%); наприклад, у 2009 році в іноземних банках, де рівень якості процедур був традиційно вищим, цей показник виявився на рівні 35-40%; ми можемо тільки здогадуватись, яку частку проблемні кредити складали в портфелях українських банків, які мали системні недоліки при видачі кредитів.

Що робити вигідніше? Шляхи врегулювання протермінованої заборгованості за кредитами

Шлях судового стягнення. Не буде секретом сказати, що цей шлях в Україні зараз — найбільш збитковий. У разі застосування такого підходу в довгостроковій перспективі, на жаль, програють усі: програє банк, позичальник і, в свою чергу, програє економіка. Судове стягнення — це шлях з непрогнозованою ефективністю, дуже довгий і дуже дорогий для всіх учасників процесу. Він також містить велику кількість ризиків. Коли учасники процесу вимушені звернутись до суду, тривалість процесу і кінцевий результат — малопрогнозовані.

Продаж проблемних кредитів на вільному ринку — шлях ефективніший, враховуючи, що на відміну від довгих та дорогих судових справ, з незрозумілим кінцевим результато­­м, він дозволяє швидко продати «проблему», отримати гроші і «забути про неї». Мій власний досвід реструктуризації двох великих українських банків — УкрСибБанку (BNP Paribas) та ВТБ банку — доводить, що продаж проблемного активу завжди мінімум на 30-40% вигідніший, ніж NPV судового стягнення.

Реструктуризація. Реструктуризація або «мирна угода» між банком і позичальником дозволяє отримати найбільший NPV, приблизно на 30‑40% більше, ніж навіть варіант продажу проблемного боргу, а тим паче судового стягнення.

Реструктуризація і не тільки

Повномасштабна війна і вторгнення росії довели, що навіть компаніям, які ніколи раніше не потрапляли в кризи, може знадобитись досвід реструктуризації. Це системні, надійні компанії з «прокачаним» менеджментом, які не потребують порад, як їм правильно вести бізнес. Навпаки, на своєму полі вони орієнтуються краще за будь-кого з гравців не тільки на внутрішньому ринку, але і за кордоном. Але навіть таким гравцям бракує досвіду власних фінансових реструктуризацій зараз.

Ситуація з проблемним кредитом може бути ускладнена, якщо кредитором виступає не один банк, а декілька. У випадку, коли можливостей клієнта не вистачає на всі банки, вони починають змагатись між собою і, на жаль, це часто закінчується банкрутством клієнта, від чого програють усі учасники. Задача радника у такій ситуації — допомогти клієнту спілкуватися з банками, а банкам — спілкуватися з клієнтом і між собою.

Коли ми працюємо з подібними проєктами, ми організовуємо процес таким чином, щоб клієнта дослівно «не розірвали» з одного боку, а з іншого ми проводимо незалежний фінансово-економічний аналіз ситуації і допомагаємо знайти оптимальне рішення. Незалежний аналіз вирішує ще одну, традиційну для непрацюючих кредитів, проблему — брак довіри між сторонами. За кінцевого позитивного результату добре всім. У першу чергу — клієнту, який залишається зі своїм бізнесом, але водночас добре і банкам, бо вони отримують або повне, або дуже значне погашення кредитної заборгованості. Якщо ж бізнес клієнта зупиняється і потім його майно розпродають, то банки, з практики, отримують в середньому приблизно 15-20% від суми кредитів.

Підсумовуючи, можемо зазначити, що шлях судового стягнення проблемної заборгованості є найгіршим і має використовуватися лише у виняткових випадках, коли продаж або реструктуризація боргу неможливі. Реструктуризація є, зазвичай, найкращим рішенням, навіть якщо до проблем у компанії призвела некомпетентність її власників або менеджменту. Адже в такому випадку ми можемо допомогти менеджменту постраждалої компанії знайти шляхи покращення ефективності бізнесу та/або знайти нового інвестора, залучити додатковий капітал. Тобто виступаємо в якості комплексного радника (фінансова та операційна реструктуризація, M&A). Як результат — збільшується прибутковість складових бізнесу, покращується кредитоспроможність  компанії, відбувається нормалізація обслуговування кредитів.

Реструктуризація кредитів державних банків

Окремо в переліку можливих повоєнних покращень стоїть продовження плідної співпраці з державними банками щодо фінансової реструктуризації та розвиток продажу проблемних кредитів. Історично до 2016 року держбанки у вирішенні питання проблемних кредитів були обмежені лише шляхом судового стягнення. Домовитись про реструктуризацію, якщо треба знижувати відсоткову ставку, в державному банку було неможливо. Прийнятий у 2016 році закон про засади фінансової реструктуризації дозволив державним банкам отримати можливість здійснювати реструктуризацію. На жаль, цей корисний закон був прийнятий дуже пізно. На момент його прийняття великий обсяг портфелю проблемних кредитів в державних банках став безнадійним з точки зору застосування такого інструменту, як реструктуризація, який вимагає наявності у позичальника «живого» бізнесу. Тому для подібних кредитів державні банки можуть застосовувати інструмент продажу.

Основна проблема полягає в тому, що проблемний кредит в 99.9% випадків продається з дисконтом, що теоретично може привести до ініціювання кримінального розслідування проти менеджменту банку за формальною ознакою. Спираючись на досвід більшості комерційних банків / ФГВФО та постанови органів влади, в деяких державних банках почався несміливий процес щодо очищення своїх балансів від токсичних активів шляхом їхнього продажу.

Будемо сподіватися, що цей ринковий процес значно прискориться найближчим часом, тому що ситуація після війни і супутньої банківської кризи може виявитися ще гіршою, адже до існуючого портфелю проблемних кредитів додасться багато нових. Але якщо державні банки не налагодять цей процес в правильній,  але водночас ефективній і швидкій формі, подібне «шкутильгання» на обидві ноги буде продовжуватись іще дуже довго. Вартий уваги факт, що на сьогодні державний сектор — це більше п’ятдесяти відсотків банківської системи, що є ненормальним явищем для ринкової економіки. Якщо механізм продажу проблемних кредитів державними банками не буде врегульовано, державні банки стануть тягарем для всієї фінансової системи. Адже продовжать вкрай негативно впливати на показник відношення проблемних активів до загальних активів банківської системи. Ця проблема існувала до повномасштабної війни і, на жаль, не була вирішена, не зважаючи на всі попередні намагання. Однак цю проблему доведеться вирішувати.

 До прогнозів

Зараз ще рано говорити, але цілком зрозуміло, що наслідки війни будуть різними для різних секторів економіки. Наприклад, сільгосп сектор дуже постраждав від закритих портів. Зернова угода працює, але вартість логістики залишається аномально високою навіть для зерна. Щодо решти товарів, які теж перевозили морем, вона взагалі закрита. Якщо Крим залишиться окупованим, продовжать існувати високі ризики для судноплавства і відповідно ті сектори, які залежні від транспортування морем, продовжать страждати. Поки існують згадані ризики, це у будь-якому разі означає більш високий фрахт і більш дорогі страховки.

Власне щодо військових ризиків. Все залежить від того, яким буде кінцеве вирішення ситуації та які перспективи відкриються. Наприклад, між 2016 і 2021 роками за більш-менш стабільної ситуації на лінії розмежування банки поступово стали відновлювати кредитування на територіях, які вважали відносно безпечними. Однак бізнеси та фізичні особи на великій частині території східних областей не могли отримувати кредити, що негативно позначалося на розвитку цих регіонів.