Технологічна незалежність банку: коли критично важливо мати власну розробку, а не “коробкове” рішення

Матеріал підготовлений у партнерстві з PayForce

Питання технологічної незалежності банку сьогодні вже не є суто ІТ-питанням. Воно стало питанням конкурентоспроможності, швидкості та контролю над бізнесом. Фінтех-ринок зростає значно швидше за традиційний банкінг: у 2025 році його обсяг сягнув майже $395 млрд при середньорічному темпі зростання понад 16%. Прогноз до 2032 року — $1,13 трлн. Водночас класичні банки показують набагато скромніші 5-6 % на рік.

Главный Telegram-канал банкиров

Подписаться

Через цю прірву все більше банків переглядають свою технологічну стратегію: відмовляються від «коробкових» рішень і переходять на власну розробку. Адже саме власна платформа дає можливість швидко запускати нові продукти, контролювати дані клієнтів і не залежати від зовнішніх вендорів.

Коли «коробка» перестає бути рішенням

Зазвичай банки не планують від самого початку переходити на власну розробку. Це реакція на накопичені обмеження.

“З нашого досвіду роботи з банками в Україні, «коробкові» рішення перестають задовольняти банк у той момент, коли бізнес починає рухатись швидше, ніж дозволяє технологія”, — стверджує СЕО PayForce Дмитро Гавриков.

Є декілька явних ознак того, що такий підхід уже не спрацьовує. Перша — швидкість. Запуск нової функції, зазвичай, займає близько 3-4 місяців, тоді як конкурентам потрібно на це за кілька тижнів. Як наслідок, банк починає втрачати ринок. І це не перебільшення: сучасні архітектури дозволяють запускати продукти за тижні, а не квартали. Друга ознака — бізнес поступово починає підлаштовуватись під систему. З’являються «костилі», обхідні процеси, ручні операції. Це чітко показує, що  технологія вже не тягне за собою бізнес. Третя — залежність від вендора. Коли навіть критичні зміни залежать від чужого roadmap, банк по суті втрачає контроль над своїм продуктом.

Дмитро Гавриков каже: “Найчастіше це відбувається у випадках, коли вендор пропонує монолітну платформу без можливості гнучкого розширення або кастомізації. У такій ситуації будь-яка зміна — новий продукт, інтеграція чи навіть зміна клієнтського шляху — стає довгим, дорогим і залежним від пріоритетів постачальника”.

Четверта — збільшення time-to-market. Тут проблема постає у складності змін: будь-яка адаптація потребує втручання постачальника або обходиться через тимчасові рішення.

І, що важливо у 2026 році, додається ще одна ознака — поява нових типів продукту. Embedded finance, real-time платежі, AI-сервіси просто не вкладаються у логіку багатьох готових платформ.

Дані — головний аргумент

Якщо раніше ключовим фактором була швидкість, то сьогодні це дані. Фінустанови дедалі більше розглядають себе як data-driven бізнеси. За словами СЕО PayForce Дмитра Гаврикова, дані клієнтів, транзакційна історія та поведінкова аналітика є їхнім ключовим активом. Відповідно, при виборі між роботою з технологічним вендором і переходом на власну платформу вони в першу чергу оцінюють рівень контролю над цими даними.

Найчастіше у PayForce стикаються з такими побоюваннями:

• залежність від вендора у доступі до даних (vendor lock-in);
• обмеження у використанні даних для аналітики, персоналізації та розвитку продуктів;
• ризики безпеки та відповідності регуляторним вимогам;
• складність або навіть неможливість повноцінної міграції даних у разі зміни платформи;
• відсутність прозорості в тому, як саме обробляються та зберігаються дані.

Але сьогодні це питання ще більше загострюється через розвиток AI. Банки активно інвестують у штучний інтелект: наприклад, найбільші гравці витрачають десятки мільярдів доларів на технології (лише один великий банк інвестував понад $13 млрд у 2025 році з подальшим зростанням бюджету). Але AI працює тільки там, де є повний доступ до даних. Якщо дані «закриті» в системі вендора — це обмежує всю AI-стратегію банку. Фактично, питання звучить так: хто контролює дані — той контролює продукт.

Що змушує банки будувати власні платформи

Вибір між власною розробкою та готовим рішенням вендора дедалі рідше визначається виключно технологіями. Передусім це питання бізнес-стратегії банку.

Як пояснюють у PayForce, банки починають інвестувати у власні платформи тоді, коли цифрові канали стають ключовою конкурентною перевагою, а не просто одним із каналів обслуговування. Це зазвичай характерно для великих гравців, які прагнуть максимальної гнучкості та контролю. Мова йде про банки з амбіціями швидкого росту, для яких критично важливо скорочувати time-to-market і швидко масштабувати нові продукти.

Серед ключових факторів, які підштовхують до цього рішення, у PayForce називають одразу кілька.

По-перше, це потреба швидко запускати та масштабувати нові продукти. По-друге — необхідність глибокої кастомізації клієнтського досвіду, яка вже не може бути забезпечена стандартними рішеннями. Також важливим є бажання повного контролю над технологічним стеком, даними та roadmap, і прагнення мінімізувати залежність від зовнішніх постачальників. Окремо підкреслюється і ресурсний фактор: власна розробка стає реалістичною лише за наявності достатніх фінансових і інженерних можливостей.

Попри очевидний тренд, «коробкові» рішення залишаються актуальними у низці сценаріїв, де ключовими факторами залишаються швидкість виходу на ринок та оптимізація витрат. Зокрема, це стосується середніх і невеликих банків із обмеженими ресурсами, ситуацій, коли потрібно швидко запустити базовий функціонал без глибокої кастомізації, або випадків, коли цифрові канали не є основним драйвером бізнесу. Також готові рішення часто використовуються на етапі трансформації — для тестування нових напрямків без значних інвестицій.

Важливо зазначити, що власна розробка більш притаманна великим банкам через значні інвестиції. Для середніх і менших банків окремо варто виділити і проміжну модель, яка набирає популярності — співпрацю з технологічним партнером, таким як PayForce. У цьому випадку банк отримує не жорстке “коробкове” рішення, а гнучку платформу, яку можна адаптувати під власні потреби. Компанія виступає як розробник повного циклу фінтех-рішень — від архітектури до впровадження і подальшого супроводу. Їхній підхід базується на гнучкій платформенній моделі, яка дозволяє банкам поступово нарощувати власну технологічну автономію без різкого переходу на повністю інхаус-розробку.

Технологічний вибір банку як стратегічне рішення

У 2026 році межа між «власною розробкою» та «коробковим рішенням» поступово розмивається. Банки все рідше приймають такі рішення виключно з позиції ІТ-ефективності — у центрі уваги опиняється бізнес-логіка: швидкість виходу на ринок, контроль над даними та здатність оперативно змінювати продукти. Саме цей баланс визначає підхід більшості банків до технологічного розвитку.

«Коробкові» системи залишаються доречними там, де важливі швидкий старт і стандартизований функціонал. Але у випадках, коли цифрові канали стають ядром бізнесу, вони дедалі частіше створюють обмеження — від залежності від вендора до повільного масштабування. Власні платформи, своєю чергою, дають банкам більше свободи, але вимагають значно вищого рівня зрілості — як технологічної, так і організаційної.

У результаті ринок рухається до змішаних моделей, де банки комбінують внутрішні розробки з партнерськими технологічними платформами.