Як прибутковість банків змінювалася під час війни: роль кредитування, облікової ставки та трансформації портфелів

Поки країна воює, банківський сектор демонструє рекордні фінансові результати. За дев’ять місяців 2025 року українські банки заробили близько 119,4 млрд грн чистого прибутку — більше, ніж за той самий період рекордного 2024 року. Попередній рік приніс системі понад 103–104 млрд грн чистого прибутку, що на 20% перевищило результат 2023-го. На тлі цих цифр Верховна Рада ухвалила рішення: у 2026 році банки сплачуватимуть податок на прибуток у розмірі 50% замість стандартних 25%. Уряд пояснює це необхідністю фінансувати оборону й соціальні видатки, а банкіри — ризиком підриву стабільності сектору. Щоб зрозуміти, чому це питання стало таким гострим, варто розібратися, як формувалися прибутки банків у роки великої війни.

Головний Telegram-канал банкірів

Підписатися

У перший рік вторгнення ситуація виглядала зовсім інакше: банки масово формували резерви під потенційні збитки, оскільки ризики неповернення кредитів різко зросли, а бізнес-середовище фактично зупинилося. Саме тому перше півріччя 2022-го банки завершили зі збитком, і лише наприкінці року сектор вийшов у слабкий, але позитивний результат. Уже в 2023 році картина змінилася кардинально: банківська система заробила рекордні прибутки, які вперше за всю новітню історію були сформовані не стільки за рахунок класичного кредитування, скільки завдяки безризиковим інструментам — депозитним сертифікатам НБУ та військовим ОВДП. Підвищення облікової ставки до 25% створило для банків виняткову можливість розміщувати надлишкову ліквідність під високі відсотки, практично без кредитного ризику. Це спричинило різкий стрибок процентних доходів, і саме вони стали головним джерелом зростання прибутковості. Іншими словами, війна змінила економічні параметри таким чином, що банківський сектор — на відміну від багатьох інших галузей — отримав структурну перевагу через специфіку монетарної політики та потреби держави у фінансуванні бюджету.

Ці зміни супроводжувалися трансформацією портфелів банків. Класичне корпоративне кредитування у 2022 році було в стагнації: компанії або призупиняли діяльність, або не готові були брати на себе нові зобов’язання. Проте вже у 2023–2024 роках воно почало відновлюватися насамперед завдяки державним програмам підтримки, зокрема «Доступні кредити 5–7–9%». Підприємці отримували кредити зі зниженою ставкою або державною гарантією, що зменшувало ризики для банків.

У результаті портфель кредитування малого та середнього бізнесу стабільно зростав і став одним із сегментів, які найшвидше відновилися після шоку війни. Водночас роздрібне кредитування оживилося через програму «єОселя», яка подвоїла попит на іпотеку і відкрила доступ до кредитів для широких груп населення навіть в умовах невизначеності. Попри це, кредитні доходи залишалися менш вагомими для загальної прибутковості, ніж доходи від державних цінних паперів і депозитних сертифікатів.

Паралельно зростала частка ОВДП у портфелях банків: оборона та підтримка бюджету вимагали постійних запозичень, і банки стали основними покупцями військових облігацій. В окремі періоди комерційні банки тримали майже половину всіх ОВДП в обігу. Дохідність таких паперів була конкурентною, а ризик — мінімальним, тому вони майже повністю замінили собою кредитування як джерело процентних доходів. На додачу, зменшення обсягів резервування в 2023–2024 роках — після різкого піку у 2022-му — додатково «розчистило» фінансовий результат. Сектор працював упевнено, а надлишкова ліквідність банків дозволяла їм заробляти навіть у безризикових операціях. Так сформувалася унікальна ситуація: прибуток банків розширюється, хоча реальна кредитна активність зростає набагато повільніше.

Звідси й виникла політична дискусія про «надприбутки» банків. Критики стверджують, що більша частина цих доходів — результат державної політики, а не кредитних ризиків чи ринкової активності. Влада аргументує підвищення податку потребами війни: у період дефіциту бюджету додаткові десятки мільярдів гривень виглядають обґрунтованими. Банки ж наголошують, що постійне підвищення фіскального тиску може зменшити їхню здатність кредитувати бізнес та населення, створює непередбачуваність для інвесторів і послаблює конкурентоспроможність сектора. Та попри суперечки, один факт очевидний: банківська система стала одним з найбільш фінансово успішних секторів економіки в умовах війни, і саме це викликало необхідність перегляду податкових підходів.

Від шоку 2022-го до рекордних результатів

Перший рік повномасштабної війни став для банків найважчим: за перше півріччя 2022-го сектор показав мінус 4,6 млрд грн, через масштабне формування резервів під очікувані збитки. Фінустанови готувалися до хвилі неплатежів, адже бізнеси масово зупиняли операції, логістичні ланцюги руйнувалися, частина підприємств опинилася на окупованих територіях, а населення скорочувало споживання. Кредитний ризик у той момент був настільки високим, що банки фактично вимушені були заморозити нове кредитування й концентруватися на підтримці базової операційної роботи. Резерви, які вони формували впродовж перших місяців війни, були елементом фінансової «подушки безпеки», яка дозволила системі вистояти, але водночас тиснула на прибутковість сильніше, ніж будь-який інший фактор.

Попри це, вже наприкінці 2022 року сектору вдалося завершити рік із прибутком у 24,7 млрд грн, що стало радше демонстрацією витривалості банківської системи, ніж ознакою реального відновлення. Це було повернення до позитивного результату, але дуже обережне, на тлі невизначеності та повільної адаптації економіки до нових воєнних умов. Водночас цей показник показав: система не зламалася, змогла стабілізувати операційну діяльність, а клієнтська база — навіть попри відтік населення та релокацію бізнесів — залишилася достатньо широкою, щоб банкрутства банків не стали масовими.

Зовсім іншим видався 2023 рік. Саме тоді банківський сектор пережив різкий і безпрецедентний злет прибутковості — 83,2 млрд грн чистого прибутку, найбільший показник в історії. Цьому сприяло не стільки відновлення традиційного кредитування, скільки поєднання двох чинників: зниження витрат на резерви та надзвичайно вигідна дохідність державних інструментів, доступних банкам. Висока облікова ставка, що тривалий час перебувала на рівні 25%, дозволяла банкам заробляти на депозитних сертифікатах НБУ та військових ОВДП на рівні, який був неможливий у мирний час. У січні 2023 року сектор продемонстрував показовий результат: 14,7 млрд грн прибутку — удвічі більше, ніж у січні 2022-го. Це був момент, коли стало зрозуміло, що банківська система не просто відновилася — вона перейшла у фазу надзвичайно високої прибутковості, заснованої на моделі управління ліквідністю, а не на класичному банківському ризику.

У 2024 році система перевершила навіть рекорди 2023-го. Активи банків продовжували перетікати у державні цінні папери, попит на які був стабільно високим через потреби бюджету у фінансуванні оборони. Водночас кредитування поступово оживало — передусім завдяки програмам державної підтримки, які дозволяли МСП та населенню брати кредити зі зниженою ставкою чи державною гарантією. Це створювало ілюзію повернення до нормальної банківської моделі, але в структурі доходів усе ще домінували безризикові операції. Саме тому прибутки продовжували зростати, і 2024 рік став ще одним рекордним роком для сектору.

Як облікова ставка сформувала нову бізнес-модель банків

Монетарна політика стала головним фактором прибутковості банків у воєнний період, і вплив цього фактора був настільки сильним, що фактично змінив саму структуру банківського бізнесу. Після вторгнення Національний банк на деякий час утримував облікову ставку на рівні 10%, намагаючись не створювати додаткового стресу для економіки. Але вже в червні 2022 року регулятор здійснив безпрецедентно різкий крок — підняв ставку до 25%, щоб стримати девальваційні очікування, зупинити відтік гривні у валюту та приборкати інфляцію, яка загрожувала втратити контроль. Це рішення мало величезний макроекономічний ефект, але для банків воно стало точкою перелому: вони отримали доступ до інструментів, які раніше були не просто малодоходними, а радше технічними елементами регулювання ліквідності. Завдяки високій ставці вони перетворилися на ключове джерело заробітку.

Протягом півтора року ставка утримувалась на рівні 25%, створюючи для банків винятково вигідні умови для розміщення ліквідності у депозитні сертифікати НБУ або військові ОВДП. Ніколи раніше в українському банківському секторі не було подібної ситуації, коли безризикові інструменти забезпечували дохідність, порівнянну або навіть вищу за традиційне кредитування бізнесу. Саме тому у 2023–2024 роках процентні доходи від цих інструментів стали головним джерелом прибутку, випереджаючи навіть доходи від кредитів. Банки, які раніше були змушені конкурувати за позичальників і оцінювати ризики, тепер могли отримувати стабільний високий дохід від держави без необхідності брати на себе кредитний ризик. Це автоматично змінило їхню поведінку: замість активного розширення ризикових портфелів вони акумулювали ресурс і «паркували» його в інструменти з гарантованою дохідністю.

При цьому маржа між низькими депозитними ставками для населення й високими доходами від державних інструментів була рекордною. Банки не мали потреби суттєво підвищувати відсотки за вкладами, адже попит населення на збереження коштів залишався високим на тлі невизначеності. У результаті чиста процентна маржа піднялася до приблизно 7,8% — рівня, який суттєво перевищує довоєнні стандарти та є нетиповим для класичної банківської моделі. Це стало ще одним фактором, що зміцнив прибутковість сектора й дозволив банкам відновити капітал, наростити імунітет до майбутніх криз та створити відчутний фінансовий запас міцності.

У 2024 році НБУ почав знижувати ставку — спочатку до 22%, потім до 16%, і зрештою до 13–13,5%. Це було частково закономірним кроком, оскільки інфляція сповільнилася, а економіка поступово адаптувалася до нових умов. Але навіть у період зниження ставки банки продовжували отримувати значний дохід, оскільки інерційний ефект від високих ставок за ОВДП і депозитними сертифікатами залишався значним. Та вже у 2025 році ситуація змінилася знову: інфляційний тиск і глобальна волатильність змусили НБУ повернутися до підвищення ставки — до рівня 14,5–15,5%. Це означає, що навіть у середньостроковій перспективі банки матимуть можливість і надалі отримувати суттєві доходи від інструментів центрального банку та держави, що зберігає нинішню бізнес-модель як прибуткову.

Таким чином, за два роки банківська модель тимчасово перетворилася з класичної («депозити → кредити») на модель управління ліквідністю між населенням, держбюджетом і НБУ. Банки стали великими інституційними інвесторами у державні облігації та фактичними партнерами регулятора у стабілізації фінансового ринку. В умовах війни це забезпечило державі надійне джерело фінансування бюджету, а банкам — стабільні високі прибутки, які значно перевищують потенціал класичного кредитного бізнесу.

Кредитування: повільне відновлення та роль державних програм

Хоча попит бізнесу на кредити у 2022-му був мінімальним, вже з 2023 року сектор почав поступово оживати, і це відновлення мало виразну, хоч і нерівномірну динаміку. На початку війни компанії здебільшого обмежували будь-які інвестиційні плани: підприємства закривалися, релокувалися або працювали на знижених обертах, а банкам було складно прогнозувати платоспроможність клієнтів навіть на короткі періоди. Проте зі стабілізацією фронту та адаптацією бізнесу до нових умов економіка почала рухатися вперед, і саме тоді стало помітно, як повільне, але впевнене відновлення кредитування переростає у системний тренд.

Особливо швидко зростало кредитування малого та середнього бізнесу — сегменту, який став рушієм післявоєнної адаптації й отримав найбільше можливостей завдяки державним стимулам. У III кварталі 2024 року чистий гривневий портфель бізнес-кредитів зріс майже на 7% за квартал і більш ніж на 22% у річному вимірі. Вражаючим є те, що МСП на той момент отримували вже 60% усіх гривневих кредитів бізнесу. Це свідчило про трансформацію структури попиту: великі компанії орієнтувалися переважно на внутрішні ресурси та міжнародне фінансування, тоді як малий і середній бізнес шукав доступні кошти для підтримки оборотності, відбудови зруйнованих ланцюгів та запуску нових проектів. Банки, які раніше обережно ставилися до МСП як до ризикового сегмента, почали активніше кредитувати ці підприємства, частково завдяки державному страхуванню ризиків.

Саме державна програма «Доступні кредити 5–7–9%» стала поворотним моментом на шляху до відновлення ринку. За весь період воєнного стану за нею видано понад 350 млрд грн кредитів, а в окремі місяці обсяги видачі перевищували 70–80 млрд грн. Програма стабільно залучала підприємців тим, що компенсувала частину процентної ставки, дозволяла отримувати фінансування під адекватні ризикам умови та фактично виконувала роль каталізатора для економічної активності. Для банків ця програма була зручною і зрозумілою: вони отримували гарантовану частину доходів і значно зменшували ризики неповернення завдяки державним гарантіям. Таким чином, кредитування МСП у воєнних умовах перестало бути надміру ризиковим і стало одним із найбільш інструментально керованих напрямів банківської діяльності.

Паралельно зростало й роздрібне кредитування, передусім завдяки програмі «єОселя», яка суттєво змінила структуру іпотечного ринку. Після багаторічного застою українська іпотека отримала новий імпульс: вимоги до першого внеску стали гнучкішими, коло потенційних позичальників розширилося, а умови для військових і держслужбовців стали істотно комфортнішими. Портфель іпотек у межах програми майже подвоївся, що вперше за багато років показало реальний попит на довгострокове житлове кредитування навіть у період високої невизначеності та воєнних ризиків. Це стало важливим соціальним сигналом про те, що частина населення готова інвестувати у власне житло, а банки — працювати з довгими горизонтами фінансування.

Попри всі ці позитивні тенденції, у загальній прибутковості банків кредитування відігравало другорядну роль. Основні доходи формувалися не за рахунок активного розширення кредитних портфелів, а завдяки державним інструментам — військовим облігаціям та депозитним сертифікатам НБУ, які забезпечували високу й майже гарантовану дохідність. Кредитування в цей період було важливим для економіки, для відновлення бізнесу та підтримки споживчого попиту, але для банків воно залишалося доповненням до головного джерела фінансового результату. Така структура доходів є неспецифічною для класичної банківської моделі, але в умовах війни вона стала компромісом між потребою держави у фінансуванні та необхідністю підтримувати стабільність фінансової системи.

Половина прибутку в бюджет: нова реальність для українських банків

Рекордні доходи, концентрація прибутку в топ-10 банків, а також зростання залежності сектору від державних інструментів — військових ОВДП, депозитних сертифікатів НБУ та різних механізмів підтримки ліквідності — створили потужний суспільний і політичний запит на підвищення фіскального навантаження на банки. У період, коли бюджет несе колосальні витрати на оборону й соціальні зобов’язання, а міжнародна допомога надходить нерівномірно, саме банківський сектор став тим сегментом економіки, який демонструє найбільш стійке та вибухове зростання прибутковості. Це зробило його своєрідним «мішенню» для держави, яка шукає додаткові джерела наповнення бюджету.

Запровадження ставки податку на прибуток у розмірі 50% з 2026 року уряд обґрунтовує тим, що банківський сектор заробляє рекордні суми в умовах війни, і значна частина цих доходів сформована не за рахунок ризикових банківських операцій, а завдяки рішенням держави. Аргумент простий: коли монетарна політика створює можливість отримувати високу дохідність без кредитних ризиків, а банки фактично розміщують надлишкову ліквідність у державні інструменти, то частина цього прибутку повинна повертатися в бюджет. Держава розраховує отримати додатково близько 30 млрд грн, що є суттєвим внеском у фінансування ключових видатків — від оборони до компенсацій постраждалим від війни. Це рішення подають як тимчасовий захід, покликаний збалансувати бюджет у складний період і водночас зберегти макрофінансову стабільність.

Банки та Нацбанк наполягають на протилежному, формулюючи цілу низку аргументів. Голова НБУ Андрій Пишний неодноразово підкреслював, що постійне повернення до теми підвищення податків для окремого сектору підриває довіру до регуляторних правил і створює небезпечний прецедент. На його думку, зміна податкових умов «постфактум», після отримання банками прибутків, які були сформовані в умовах чинних правил, ставить під сумнів передбачуваність регуляторного середовища. Це може відлякати іноземних інвесторів, банки з міжнародним капіталом і загалом поставити під загрозу подальший розвиток фінансового сектору. Крім того, деякі державні банки можуть зіткнутися з потребою у докапіталізації, адже високий податок «з’їдає» прибуток, який мав би піти на нарощування капіталу та покриття потенційних ризиків.

До цього додаються ризики, на які звертає увагу НБУ. Один із ключових — можливе гальмування кредитування бізнесу. Якщо банкам доведеться віддавати значну частину прибутку державі, вони можуть стати менш охочими до ризику і ще більше переорієнтуватися на безризикові інструменти замість розвитку активних операцій. Це означає потенційне подорожчання позик для бізнесу та населення, а також зниження доступності кредитів у майбутньому. У воєнних умовах, коли підприємства потребують ресурсів для відновлення, такі наслідки можуть загальмувати економічний ріст. Крім того, підвищене податкове навантаження послаблює мотивацію іноземних інвесторів утримувати або нарощувати свою присутність в українському банківському секторі, який і так працює у високоризиковому середовищі.