Українці добре пам’ятають перші тижні повномасштабного вторгнення: черги до банкоматів, обмеження видачі готівки, паніка. За три роки ситуація кардинально змінилася — країна поступово перейшла до “цифрових грошей”, де майже кожна фінансова операція від особистих платежів до отримання державних коштів відбувається через смартфон. Це створює враження, що традиційні банки зникають, а їхнє місце займають фінтехи. Banker.ua розбирався – чи це справді так?
Головний Telegram-канал банкірів
Сучасний український фінансовий ландшафт демонструє унікальне поєднання кризи та цифрової трансформації. На тлі війни цифрові платежі стали не просто зручністю, а необхідністю: обсяги безготівкових транзакцій перевищили попередні рекорди, а кількість точок, де приймають картки, зросла попри фізичні руйнування інфраструктури. У 2024 році понад 94% усіх операцій з платіжними картками були безготівковими, що формально робить Україну однією з найбільш “касово вільних” економік Європи. Водночас фінтех-компанії — від необанків до сервісів онлайн-кредитування — почали відігравати роль фронтової лінії у фінансовій взаємодії з громадянами. Monobank, izibank, sportbank та десятки менш відомих гравців фактично стали цифровими ворітьми у світ фінансових послуг. Проте за лаштунками цієї мобільної революції залишаються традиційні банки: саме їхні ліцензії, капітал і системи ризик-менеджменту забезпечують роботу тих самих сервісів, які українці вважають “фінтехом”. Банки поступово зникають із поля зору користувачів, але не з економіки.
Війна стала каталізатором для держави, яка перетворилася на ключового цифрового гравця. “Дія” змінила спосіб отримання документів, виплат і навіть соціальної підтримки. Саме через неї українці оформлюють допомогу ВПО, подають заявки на соцвиплати, обирають картку для зарахування коштів, а з 2025 року — навіть отримують житлові ваучери. Запуск Diia.Card підняв планку ще вище: тепер одна цифрова картка може стати основним каналом отримання державних коштів. У такій моделі банк виконує технічну функцію, тоді як точка взаємодії з людиною — це державний застосунок. Цей зсув не є дрібницею: вперше в історії українська держава стала платформою для фінансових транзакцій, роблячи конкуренцію між банками більш “невидимою” і зводячи її до того, хто краще інтегрований у цифровий простір.
Паралельно трансформувалося кредитування. Після обвалу 2022 року портфелі банків знову почали зростати. Корпоративне кредитування у 2024–2025 роках збільшилося більш ніж на 20%, а роздрібне — більш ніж на 30%. Особливо показовою стала програма “єОселя”: тисячі українських родин оформили іпотеку онлайн, не відвідуючи відділення. Більшість заявок проходить через цифрові кабінети, підтвердження доходів здійснюється автоматично, а ідентифікація — через BankID та “Дію”. Таке саме відбувається і зі споживчими кредитами малого бізнесу: замість паперових довідок — збори даних із податкових сервісів та еквайрингу; замість тижнів очікування — швидкі рішення на основі алгоритмів. При цьому фінтехи виконують функцію інтерфейсу, а банки — функцію фінансової відповідальності. Видимість процесу змінилася, але його сутність — ні.
Усі ці процеси створюють парадокс. З одного боку, користувач може прожити роки, жодного разу не переступивши поріг банківського відділення. З іншого — кожна транзакція, кредит чи депозит усе одно проходять через банк, навіть якщо людина цього не усвідомлює. Фінтех не замінив банки, але змінив спосіб, у який ми про них думаємо. Банк став інфраструктурою, а цифровий сервіс — інтерфейсом. І саме така модель, сформована під тиском війни, визначатиме майбутнє української фінансової системи: менш видимі банки, але більш видимі технології; менше паперу, але більше даних; менше фізичних черг, але більше алгоритмів, які працюють за лаштунками. Подальша відбудова країни лише посилить цей тренд, перетворюючи український фінансовий ринок на один із найбільш технологічних у Європі.
Україна як безготівковий експеримент
Останні дані підтверджують масштаб цифрового зсуву. Протягом дев’яти місяців 2024 року в обігу було 122,1 млн платіжних карток, а мережа торгових точок, що приймають картки, зросла до 512 тисяч. У той час кількість банкоматів продовжила скорочуватися — і не лише через фізичні втрати інфраструктури, а й через зміну поведінки людей, які дедалі рідше звертаються до готівки. За підсумками року 94,6% усіх операцій із картками були безготівковими; українці здійснили понад 8,18 мільярда таких транзакцій на суму понад 4,2 трильйона гривень. Ці цифри свідчать не просто про популярність цифрових платежів — вони демонструють перетворення України на одну з найбільш “кешлайт” економік регіону, де електронні розрахунки стали основним способом взаємодії з фінансами.
Під час війни така модель виявилася особливо стійкою. Коли відділення банків можуть бути зачиненими через небезпеку, а транспортна логістика порушується через обстріли, смартфон стає єдиним гарантованим каналом доступу до особистих коштів. У мирний час цифрові платежі — це про зручність, але під час війни вони перетворюються на інструмент виживання економіки: зарплати надходять вчасно, соціальні виплати не затримуються, допомога ВПО проходить миттєво, бізнес може продовжувати роботу навіть без фізичного доступу до банку. Саме тому різке зростання цифрової інфраструктури виявилося не стільки наслідком технічного прогресу, скільки відповіддю на кризу, яка змусила країну шукати надійні та мобільні фінансові інструменти.
Одночасно зростала й довіра до безготівкових операцій. Якщо до 2022 року значна частина населення все ще зверталася до готівки “про всяк випадок”, то війна швидко змінила пріоритети. Люди побачили, що навіть за умов відключень світла та перебоїв зі зв’язком електронні платежі продовжують працювати завдяки резервним каналам, автономним дата-центрам та мобільним системам зв’язку. Банки та фінтех-компанії посилили інфраструктуру, забезпечивши стабільність операцій — від дрібних переказів до великих транзакцій бізнесу. Кожен успішний платіж у період тривоги або блекауту зміцнював віру людей у цифрову модель фінансів.
Український фінтех: не заміна банкам, а нова логіка ринку
Україна увійшла у війну вже як активний фінтех-хаб: у 2023 році в секторі працювало щонайменше 246 компаній, і це лише офіційно зафіксовані гравці. Український фінтех формувався ще до повномасштабного вторгнення, але саме війна виявила його справжній потенціал. Компанії, що створювали мобільні банки, сервіси онлайн-кредитування, платіжні екосистеми, рішення для бізнес-аналітики й електронної комерції, не лише збереглися — багато з них продовжили активне масштабування на внутрішньому та міжнародних ринках. Цей розвиток виглядає парадоксально, якщо зважати на загальну економічну турбулентність, але він добре пояснюється структурними особливостями українського фінтеху та тим, що цифрові рішення виявилися значно гнучкішими за класичні інституції, які потребують фізичної присутності.
Ключовий момент полягає в тому, що більшість українських фінтехів не створюють банки “з нуля”. Monobank, izibank, sportbank та інші працюють на базі ліцензій традиційних банків. Це означає, що регуляторні вимоги, формування капіталу, ризик-менеджмент, відповідальність перед НБУ — усе це лежить на банку-партнері, тоді як фінтех відповідає за клієнтський досвід, швидкість сервісу та інновації. Саме такий розподіл ролей дозволив цифровим продуктам рости у рази швидше, ніж класичним банкам: відсутність потреби в мережі відділень, мінімальні витрати на фізичну інфраструктуру, можливість швидко тестувати й змінювати функціональність. Успіх Monobank із його мільйонами клієнтів став не випадковістю, а підтвердженням того, що модель “банк як бекенд — фінтех як фронт” працює на масштаб.
Війна не лише не зупинила цей процес, а й пришвидшила його. В умовах, коли значна частина населення була вимушено переміщена всередині країни або за кордон, традиційна банківська система з її фізичною прив’язкою до відділень стала менш ефективною. Дистанційні інструменти — віддалена ідентифікація через BankID та інтеграція з “Дією”, відкриття рахунків у кілька кліків, подання документів онлайн — перетворилися з інновації на життєву необхідність. Банки, які раніше ставилися до цифровізації обережно, були змушені перебудуватися: вони посилили IT-команди, інвестували в мобільні застосунки, автоматизували процеси, перевели частину операцій у хмару та створили альтернативні канали роботи на випадок блекаутів.
У результаті утворилася нова логіка ринку. Традиційні банки змістилися у роль технічного ядра, яке забезпечує ресурси, стабільність і відповідність нормам. Фінтехи стали першою точкою контакту з клієнтом, джерелом інновацій та драйвером зручності. Людина взаємодіє не з банком як інституцією, а з красивим і швидким застосунком, який пропонує персоналізовані функції, миттєву підтримку та інтуїтивний спосіб керування фінансами. Проте за кожним натисканням кнопки — реальний банк, що несе відповідальність за транзакцію. Це фундаментальна зміна: не фінтех замінив банк, а банк погодився відійти в тінь, щоб фінтех став його обличчям. Саме така симбіотична модель дала українській фінансовій системі змогу зберегти стійкість і навіть розвинутися в найважчі роки.
Держава як новий гравець фінансового ринку
Під час війни потужним драйвером цифровізації стала держава. Те, що ще кілька років тому здавалося лише амбітною ідеєю, — створити “державу в смартфоні” — перетворилося на один із ключових механізмів фінансової стабільності країни. Застосунок “Дія” вийшов далеко за межі функції цифрових документів і став фактично новим фінансовим посередником: через нього українці оформлюють довідки ВПО, подають заявки на соціальні виплати, обирають картку для зарахування коштів, а в окремих випадках узагалі не взаємодіють із банком напряму. Це не лише полегшило бюрократичні процедури, а й дозволило державі підтримувати громадян навіть у тих регіонах, де банківська інфраструктура зазнала руйнувань або тимчасово не працює. У 2025 році уряд запустив житлові ваучери для ВПО, і сам факт, що їх можна оформити виключно онлайн, показує — держава свідомо вибудовує нову модель взаємодії з суспільством, де цифрові канали є базовим стандартом, а не доповненням до паперових процедур.
Найбільш амбітним цифровим проєктом стала Diia.Card — універсальна картка, на яку мають надходити всі державні виплати: пенсії, допомога ВПО, субсидії, соціальні програми. Це не просто нова платіжна картка, а концептуальна зміна у взаємодії між громадянином і фінансовою системою. Картка відкривається у банку, однак усі налаштування, контроль операцій і управління коштами здійснюються безпосередньо через “Дію”. Таким чином, фінансове життя людини — від документів до отримання виплат — концентрується в одному цифровому середовищі. Така інтеграція суттєво спрощує доступ до послуг для мільйонів українців, особливо тих, хто був вимушений покинути свої домівки або опинився в регіонах із обмеженою фізичною інфраструктурою.
Цей підхід змінює акценти у фінансовій екосистемі: банк стає технічною інфраструктурою, що забезпечує надійність і юридичну основу, тоді як державний цифровий сервіс — основним інтерфейсом, через який люди взаємодіють із грошима. У традиційних моделях саме банк був “вітриною”, обличчям фінансової системи. Тепер цю роль дедалі частіше перебирає на себе держава, інтегруючи послуги різних установ у єдиний цифровий простір. У результаті виникає унікальна модель, де держава не просто регулює фінансовий сектор, а стає активним гравцем, який визначає стандарти користувацького досвіду, темпи цифрової трансформації та навіть конкурентні умови для банків.
Таке зміщення ролей створює нові можливості й виклики. З одного боку, громадяни отримують безпрецедентно простий доступ до фінансових послуг, прозорість транзакцій і єдину точку входу для всіх державних програм. З іншого — банки змушені адаптуватися до ситуації, у якій вони вже не є основним каналом комунікації з клієнтом. Їхня роль стає менш видимою, але не менш важливою: саме вони забезпечують безперебійну роботу цифрових сервісів, підтримують механізми виплат, проводять операції та гарантують фінансову стабільність, на якій стоїть уся система. У підсумку формується нова архітектура ринку, де держава діє як технологічний оператор, а банки — як backbone, що тримає всю конструкцію. І саме така модель, що народилася всупереч кризі й війні, може стати основою для післявоєнного розвитку фінансової інфраструктури України.
Цифрове кредитування: банки ризикують, але фінтехи створюють досвід
Після різкого падіння кредитування у 2022 році банки почали впевнено відновлювати активність, і цей процес виявився набагато динамічнішим, ніж очікувалося в умовах війни. Відновлення економічної активності, державні програми підтримки та зростаюча довіра до цифрових сервісів створили умови, у яких кредитування знову стало рушійною силою для малого бізнесу та окремих домогосподарств. Уже у 2024 році корпоративні кредити зросли більш ніж на 20%, а роздрібні — більш ніж на 30%, що свідчить про повернення підприємців і споживачів до планування інвестицій та великих покупок. У першому кварталі 2025 року корпоративне кредитування додало ще понад 28% у річному вимірі — показник, який виглядає майже неймовірним на тлі триваючих бойових дій, але пояснюється активним попитом на обігові кошти та відновлення зруйнованих бізнесів.
Принципово новим стало не лише зростання обсягів, а й те, як саме кредити видаються. Підприємці й приватні клієнти дедалі рідше з’являються у відділеннях: заявка подається онлайн, документи завантажуються у цифрові кабінети, а ідентифікація відбувається за лічені хвилини через BankID або «Дію». Значна частина даних для оцінки позичальника надходить автоматично — з еквайрингу, податкових сервісів, історії транзакцій чи інформації про діяльність бізнесу. Це дозволяє банкам проводити скоринг швидше, точніше і з меншим ручним втручанням, а значить — скорочувати час від моменту подання заявки до отримання рішення. Водночас фінтех-платформи, що взаємодіють із банками, забезпечують плавний, інтуїтивний користувацький досвід і перетворюють складну фінансову процедуру на кілька кліків у мобільному застосунку.
Особливо показовим став сегмент іпотеки. Успішний приклад — державна програма “єОселя”, яка фактично довела, що навіть довгострокові кредити з великою кількістю документів можна оформлювати дистанційно без втрати якості сервісу. Більшість заявок опрацьовується онлайн: кандидат обирає параметри кредиту, проходить ідентифікацію, підвантажує документи — і отримує попереднє рішення, не виходячи з дому. Наприклад, у 2024 році програмою скористалися понад 8,5 тисяч сімей, а обсяг виданих кредитів перевищив 14,6 мільярда гривень. У реаліях війни це одна з небагатьох можливостей для українських родин інвестувати у власне житло, і вона стала доступною саме завдяки цифровим інструментам. Банки продовжують нести ризики, контролювати надійність позичальника, організовувати фінансування, але фінтех забезпечує простоту, швидкість і емоційно комфортний шлях клієнта.
Так виникає нова реальність: банки залишаються фінансовими «двигунами», але взаємодія з ними дедалі більше відбувається через цифрові сервіси. Роль банків полягає у ризиках, капіталі, відповідальності, тоді як фінтех стає тим “фасадом”, через який клієнт бачить і відчуває кредитування. І саме така модель дозволила зберегти і навіть наростити обсяги кредитів у час, коли кожна фінансова операція потребує додаткової стабільності й довіри.
Донати на ЗСУ як соціальний феномен фінтеху
Особливо яскраво роль фінтеху проявилася у зборі коштів для армії, коли мільйони українців буквально «пересилили» традиційні моделі благодійності та створили абсолютно новий формат масової підтримки оборони. Monobank став одним із найпомітніших символів цього процесу: у 2022 році через застосунок було перераховано 8,5 млрд грн, а вже у 2023 — 27,4 млрд. Темпи зростання вражають, але ще показовіше те, як змінилася культура донатів. Мікропожертви стали щоденною дією: хтось надсилає 10–20 гривень щоранку, хтось переказує решту від покупок, а хтось долучає відсоток кешбеку. Механіка проста, але психологічний ефект сильний — донат перестав бути чимось особливим і перетворився на звичку, таку ж природну, як оплата комуналки чи поповнення мобільного.
Цей успіх пояснюється не агресивним маркетингом, а саме технічною простотою процесу. Раніше благодійні внески вимагали часу й зусиль: потрібно було шукати реквізити, вводити дані картки, проходити додаткові перевірки. Це створювало бар’єр, через який навіть охочі допомогти інколи відкладали донат «на потім». Фінтех-платформи зруйнували цей бар’єр: достатньо одного свайпу чи натискання кнопки в застосунку, а реквізити, безпека та прозорість — автоматично забезпечені системою. У такий спосіб фінтех не просто зробив благодійність доступною, а фактично змінив її природу, перетворивши великі фонди та кампанії на децентралізовану, масову і надзвичайно мобільну мережу підтримки армії.
Ще один важливий аспект — прозорість. Застосунки дозволяють миттєво бачити суму, зібрану на конкретний проєкт, відстежувати динаміку збору, отримувати звіти та оновлення. Користувач бачить, що його внесок — хай навіть найменший — входить у величезну спільну хвилю підтримки. Це створює відчуття участі та долученості, яке традиційні банківські перекази ніколи не могли дати. Людина не просто переказує гроші, а стає частиною конкретної ініціативи, спільно з іншими просуваючи її до мети. Саме тому багато зборів у мобільних банках і фінтех-застосунках закриваються в рекордні терміни.
Фактично фінтехи допомогли сформувати новий соціальний феномен — «донатну культуру», яка поєднала технології, звичку до швидких мікротранзакцій і високий рівень довіри між людьми. Завдяки їй українці отримали можливість підтримувати оборону регулярно, непомітно для власного бюджету, але колективно — на мільярди гривень. І цей феномен став не просто частиною фінансової системи, а важливим елементом воєнної економіки та суспільної солідарності, яку не вдалося б створити без мобільних сервісів і культури цифрових грошей.
