Одночасно змінилася структура позичальників: тепер основний попит формує малий і середній бізнес. За підсумками 2024 року частка МСБ у гривневому портфелі досягла 60%, а кредити невеликим компаніям зростали швидше, ніж у будь-якому іншому сегменті. Це зрушення не випадкове. У роки великої війни саме малі та середні підприємства виявилися найбільш мобільними: вони швидко релокувалися, запускали нові продукти, пристосовувалися до змін у ланцюгах постачання. Разом із тим МСБ найменше володіє резервами ліквідності — у нього немає великих накопичених капіталів, щоб переживати кризи за власний рахунок. Тому кредитування стає для невеликих компаній фактично інструментом виживання і водночас розвитку: від закупівлі техніки та сировини до інвестицій у виробництво, нові склади чи переробні лінії.
Регулятор підкреслює, що за рік чисті гривневі кредити МСБ зросли на 22,1% — це рекорд воєнного періоду, який демонструє, що банки повірили у спроможність цього сегмента підтримувати економіку. Частково таке зростання стало можливим завдяки держаним програмам підтримки, які підстраховували ризики та знижували вартість кредитів. Але важливішим стало інше: банки поступово відійшли від моделі, де основним позичальником були великі корпорації. До 2022 року саме великий бізнес формував левову частку корпоративних портфелів, але з початком повномасштабної війни він призупинив інвестиції, скоротив операційну активність і здебільшого фінансувався за рахунок власних ресурсів. Тепер ситуація змінюється, але МСБ вже зайняв провідні позиції.
Попри ризики воєнного стану, саме малий і середній бізнес показав найшвидшу адаптацію і став ключовим рушієм попиту на кредитні ресурси. Його гнучкість, здатність працювати навіть у складних умовах і готовність інвестувати у розвиток переконали банки, що саме в цьому сегменті сьогодні формується реальне економічне відновлення. У підсумку корпоративне кредитування в Україні не просто зростає — воно структурно перебудовується, роблячи ставку на ширший, активніший і потенційно стійкіший прошарок економіки.
Що банки кредитують найактивніше
Найбільш показова зміна — у галузевій структурі кредитування. Регулятор фіксує, що найшвидше зростають обсяги кредитів в оптовій торгівлі, агросекторі та харчовій промисловості. Це не випадково: саме ці сфери забезпечують сталі грошові потоки, мають зрозумілу заставу (техніка, земля, складська інфраструктура) та працюють на експорт, що підтримує валютну виручку.
Агросектор традиційно залишається в лідерах. У 2024 році понад 13 тисяч агровиробників отримали 105 млрд грн кредитів, і майже половина цієї суми була видана за державною програмою «5–7–9%». Загалом 46% аграрних кредитів у 2024 році були пільговими. Це означає, що держава досі відіграє важливу роль у підтримці аграріїв, особливо під час посівної та збиральної кампаній. Торгівля та переробка демонструють не меншу активність: банки бачать стабільний попит з боку ритейлу, логістики та виробників харчових продуктів, а також готовність цих компаній інвестувати у власну інфраструктуру.
Помітним є і зсув у структурі цілей кредитування. Якщо у 2022–2023 роках бізнес переважно брав короткі кредити для підтримки оборотного капіталу, то тепер інвестиційні позики займають дедалі більшу частку. НБУ підтверджує, що частка оборотних кредитів за програмою 5–7–9% зменшується, тоді як інвестиційні — зростають. За даними Мінфіну, з початку воєнного стану бізнес отримав 94,6 тис. кредитів на 350,5 млрд грн, з яких понад 52 млрд грн становлять саме інвестиційні проєкти. Йдеться про купівлю техніки, модернізацію виробництва, розвиток переробних підприємств, будівництво елеваторів, а також енергетичні проєкти — від автономних котелень до сонячних електростанцій.
Як змінюється роль програми “Доступні кредити 5-7-9%”
У перші роки війни програма стала фактично рятівним колом для економіки. У ситуації, коли більшість підприємств опинилися на межі зупинки, а банківський сектор — у стані максимальної обережності, саме “5–7–9%” забезпечила стабільний канал доступу бізнесу до ліквідності. Банки будували на ній значну частину портфелів, а підприємці — особливо малі та середні — отримували можливість утримувати операційну діяльність і навіть розширювати її. Загалом з моменту запуску програми видано понад 440 млрд грн кредитів, з яких 350 млрд — у воєнний період, і це свідчить про те, що вона стала одним із небагатьох стабільних інструментів підтримки економіки під час кризи. Для багатьох компаній саме пільгові кредити були шансом пережити різкі зміни ринку, відновити логістичні ланцюги або релокувати виробництво.
Проте нині роль цієї програми помітно трансформується. Частка кредитів 5–7–9% у портфелях банків зменшилася до 31%, і вона вже не визначає ринок так, як раніше. Це результат кількох чинників: змін умов самої програми, відновлення економічної активності, зростання апетиту банків до комерційних кредитів і появи альтернативних партнерських моделей. Банки повертаються до ринкових ставок і активно розвивають власні програми фінансування — з дилерами техніки, міжнародними донорами та страховими інструментами, які компенсують воєнні ризики. Завдяки цьому вони можуть пропонувати бізнесу ставки, наближені до пільгових, але з більшою гнучкістю та без прив’язки до бюджетних компенсацій, що робить кредитування передбачуванішим для самих банків.
Паралельно зростає роль продуктів, які раніше мали маргінальне значення: наприклад, кредити під партнерські субсидії від постачальників обладнання або програми з частковою гарантією міжнародних фінансових організацій. Такі інструменти дозволяють банкам розширювати кредитування навіть у ризикових сегментах, а бізнесу — отримувати доступ до фінансування без тривалих процедур, характерних для державної програми. У деяких секторах — зокрема в логістиці та переробці — партнерські продукти вже починають витісняти “5–7–9%”, оскільки вони інколи здатні забезпечити швидший розгляд і більшу адаптивність під потреби компанії.
Що відбувається всередині банків
Державні банки — Ощадбанк, Укргазбанк, ПриватБанк — залишаються основними гравцями у пільговому кредитуванні та фінансуванні великих інфраструктурних чи аграрних проєктів, оскільки саме вони мають найбільші портфелі, широку мережу та державні гарантії, які дозволяють брати на себе масштабні ризики. Усередині цих установ формується модель роботи, яка поєднує довгі інвестиційні кредити, фінансування стратегічних напрямів і спеціалізовані програми підтримки. Через це вони залишаються ключовими партнерами уряду в реалізації програм розвитку та підтримки економіки. Разом із тим державні банки активно модернізують свої внутрішні процеси, впроваджуючи швидші системи ухвалення кредитних рішень і нові методики скорингу, щоб краще конкурувати зі швидкими та гнучкими приватними установами.
На противагу їм приватні банки дедалі активніше фокусуються на сегменті МСБ. Вони створюють партнерські програми для фінансування техніки, автомобілів, обладнання, працюють із дилерами та виробниками, пропонують спеціальні продукти із зниженою ставкою або частковою компенсацією вартості. Такі кредити стають популярними завдяки простішій процедурі отримання, коротким строкам розгляду та можливості оформлення практично «в одному місці» — наприклад, у дилерському центрі. Для банків це також вигідно: цільове фінансування знижує ризики, а партнерські схеми дозволяють розширювати портфель без різкого збільшення навантаження на капітал. Приватний сектор активно впроваджує цифрові інструменти, що дає змогу швидше оцінювати клієнтів і пропонувати персоналізовані рішення.
На практиці формується нова гібридна модель роботи банківської системи. Характерна для 2024–2025 років ситуація: фермер купує техніку за програмою 5–7–9%, а одночасно оформлює ринкову кредитну лінію для оборотних потреб під 15–18% річних. Така комбінація дозволяє клієнтові оптимізувати вартість фінансування: за інвестиційний компонент він платить менше завдяки державній підтримці, а оборотні потреби закриває за рахунок гнучкішої ринкової лінії. Для банків ця стратегія також виграшна — вони отримують стабільний портфель із прогнозованими платежами та збалансованим ризиком.
Поступово банки переходять до більш сегментованого підходу: великі корпоративні позичальники отримують комплексні продукти з індивідуальними умовами, МСБ — швидкі рішення та партнерські програми, аграрії — сезонні інструменти та пільгові кредити, а бізнес у зоні ризику — варіанти з додатковими гарантіями. Усередині банків вибудовується структура, що нагадує екосистему, у якій кожен клієнтський сегмент має свій набір кредитних сценаріїв. У результаті корпоративне кредитування стає гнучкішим, різноманітнішим і краще адаптованим до потреб воєнної економіки, а банки — активнішими, технологічнішими та готовішими до конкуренції, ніж у попередні роки.
Кого банки не готові активно кредитувати
Попри загальне пожвавлення, окремі сектори залишаються для банків малоцікавими або надто ризиковими, і це помітно відображається у структурі нових видач. Насамперед йдеться про будівництво та девелопмент, які в умовах війни сприймаються як надто вразливі: руйнування житлового фонду та інфраструктури, невизначеність із ринковим попитом, відсутність довгострокових гарантій окупності проєктів — усе це змушує банки діяти максимально обережно. Навіть стабільні компанії в цій галузі змушені пропонувати значно більшу заставу або шукати додаткові гарантії, але це далеко не завжди робить кредитну угоду можливою. Подібна ситуація й у готельно-ресторанному секторі та індустрії розваг. Через залежність від туристичних потоків і безпекової ситуації ці бізнеси демонструють надто нерівномірні доходи, що унеможливлює передбачуване обслуговування боргу.
Ще складніша картина спостерігається у прифронтових та високоризикових регіонах. Банки прямо визнають, що кредитування там можливе лише за наявності спеціальних механізмів страхування воєнних ризиків, над якими наразі працюють міжнародні партнери та уряд. Без цього будь-які кредити — особливо інвестиційні — стають надмірно небезпечними для фінансової системи. Навіть бізнеси, які демонструють хорошу оборотність і мають перспективні моделі розвитку, фактично залишаються «за бортом» традиційного кредитування, якщо вони розташовані поблизу лінії зіткнення або у зонах із високою ймовірністю обстрілів. Це створює нерівномірність в доступі до фінансових ресурсів по країні, яка може зберігатися доти, доки не буде впроваджено повноцінне страхування ризиків.
На макрорівні проблема посилюється тим, що загальний рівень кредитування економіки до ВВП в Україні залишається історично низьким. Формально це означає величезний потенціал для збільшення обсягів позик, однак практично він обмежений безпековими факторами та невизначеністю економічної траєкторії. Банки мають ліквідність і готовність кредитувати, але вони не можуть ігнорувати ризики, які безпосередньо впливають на виживання бізнесів і на повернення позик. Тож фінансування зростає нерівномірно: воно концентрується у стабільніших галузях і регіонах, тоді як більш уразливі сектори опиняються у своєрідній фінансовій паузі, що може тривати доти, доки не покращиться загальна безпекова ситуація та не з’являться нові інструменти розподілу ризиків.
Що це означає для бізнесу
У 2025 році конкуренція банків за якісного позичальника помітно зросла, і це змінює логіку взаємодії між фінансовими установами та компаніями. Вартість грошей стабілізувалася: ставки на рівні 15–16% річних уже не викликають шоку, оскільки відповідають інфляційному середовищу та ризиковому профілю країни у стані війни. Банки більше не женуться за обсягом видач за будь-яку ціну, натомість прагнуть вибудувати портфель, який забезпечить стабільні грошові потоки та прогнозоване обслуговування кредитів. Тому вони особливо охоче фінансують бізнеси з чіткою економічною моделлю, зрозумілою собівартістю, регулярною виручкою й реальними перспективами зростання. Перевагу мають компанії, що працюють у переробці, агровиробництві, експорті та логістиці — секторах, де банки бачать не лише поточний попит, а й потенціал розширення.
Для бізнесу це означає необхідність підтвердити свою надійність не деклараціями, а цифрами та реальними управлінськими процесами. Банки уважніше аналізують структуру доходів, операційну ефективність, якість менеджменту та ризик-процеси всередині компаній. Ті підприємства, що можуть підсилити свої кредитні проєкти державною чи донорською підтримкою, отримують додаткову перевагу: цільові програми, гарантії й компенсації ставок знижують ризики банків і підвищують шанси на фінансування. Особливо це стосується аграріїв та переробників, які можуть комбінувати ринкові продукти з програмами “5–7–9%”, грантами або міжнародними інструментами підтримки.
Нова кредитна реальність формує серед бізнесу інший тип поведінки: компанії, які прагнуть залучити ресурси, змушені планувати більш детально, вибудовувати стратегію росту і демонструвати банкам свою життєздатність у середньостроковій перспективі. Це означає більшу увагу до фінансової звітності, обліку, прозорості та системності управління. Усе більше підприємств починають працювати над ефективністю процесів, цифровізацією та зменшенням операційних ризиків, адже саме ці фактори стають вирішальними у переговорах із кредиторами.
Фактично корпоративне кредитування в сучасній Україні вже не є механізмом «підтримки будь-якою ціною». Воно перетворюється на фільтр, що відсіює бізнеси, не готові до масштабування або роботи в умовах війни, і натомість концентрується на тих, хто здатен зростати, інвестувати й утримувати стабільний cash-flow. Саме таким позичальникам банки готові фінансувати як оборотні потреби, так і довгострокові інвестиційні проєкти. У підсумку змінюється не лише структура ринку, а й якість бізнес-середовища: доступ до ресурсів отримують передусім ті компанії, що здатні забезпечити розвиток економіки навіть у найскладніших умовах, і саме вони задають тон відновленню країни.
