Наталія Холоденко: «Те, на що люди найчастіше скаржаться, вони самі і створюють». Інтерв’ю з психологом

Відомий український психолог, мотиваційний спікер та тренер особистісного росту Наталія Холоденко розказала Banker.ua про нагальну потребу мати власного психолога, проблеми представників банківської сфери та бізнес­клієнтів і дієві способи подолання емоційного вигорання на роботі.

Матеріал підготовлений для друкованої версії журналу Banker.

Головний Telegram-канал банкірів

Підписатися

 — Наскільки сьогодні важливо мати особистого психолога, зокрема, діловим людям?

— Світ психології поділяє людей на дві категорії. Перша — ті, хто не вірить у доцільність візитів до психолога й вважає, що для цього слід визнати себе хворим, неповноцінним чи недієздатним. Інша — люди, які прагнуть масштабуватися і не бажають витрачати енергію на те, що виводить їх із «зони комфорту» (конфлікти в колективі, образи особистого характеру, непорозуміння з партнерами).

До психолога йдуть люди з доходом вище середнього. Так було завжди. Наприклад, Зігмунд Фрейд консультував дворян. Пізніше психологію почали застосовувати з метою допомоги людям у різних життєвих ситуаціях, у т.ч. критичних.

— Що підприємцю може дати хороший психолог?

— Хороших психологів мало. Людям бізнесу психолог може дати можливості. Коли ти зростаєш у бізнесі, до цього треба бути внутрішньо готовим: підвищується рівень ризику, відповідальності, напруження. Чимало людей не роблять щось більш стратегічне/масштабне через страх не досягти високої планки.

Я завжди порівнюю роботу з психологом із якістю пересування у просторі. Наприклад, їхати до Польщі можна на велосипеді, потягом або на літаку. Якщо на літаку — це до психолога (швидше, ефективніше, і людина витратить менше енергії на подолання втоми власними силами й «катування» себе). А для людей банківської сфери це надважливо, бо робота з людьми і грошима чужих людей — суперстрес.

— Серед ваших клієнтів багато представників банківської сфери?

— З банківської сфери у мене було декілька російськомовних клієнтів зі Швейцарії й Німеччини. Взагалі, в Європі консультації з психологом дуже популярні. Якщо говорити про Україну, у мене було лише кілька людей з цієї сфери. І тут до мене мало хто з банкірів звертатиметься: дуже маленький ринок і висока вірогідність витоку інформації. Люди бояться цього.

— У вас більше клієнтів-чоловіків чи жінок зі сфери бізнесу?

— 60% клієнтів — чоловіки, і я цим пишаюся. Бо чоловіки рідко довіряють своїм жінкам особисті питання, а тим паче не розповідають про фінансові й бізнес-негаразди. В основному до мене приходять топменеджери або власники бізнесу. Це люди, які готові визнавати, що у них справи йдуть не настільки ефективно, як хотілося б. Або їхній бізнес стабільний, проте, хочеться знайти ще якісь варіанти вирішення ситуації.

До речі, я почала працювати з бізнес-сегментом випадково. Спочатку консультувала з особистих питань, а потім плавно перейшла у бізнесову нішу. Адже у багатьох людей, які до мене приходять, є свій бізнес. Ми починали з особистих проблем, а коли їх вирішували — занурювалися в ділові. А у бізнесі проблем не менше, ніж в особистому житті. Там теж безпосереднє спілкування з людьми: є непорозуміння, розбіжності у поглядах, складнощі стосунків із родичами (якщо мова про сімейний бізнес).

— Клієнти з банківської сфери відрізняються від інших ваших відвідувачів?

— Так. Представники банківської сфери скрупульозні, перфекціоністи. У них багато правил, обмежень, вони звикли існувати у «затислому» режимі. Тому багатьом складно розслаблятися, і цим вони часто доводять себе до виснаження. Такі люди надчутливо сприймають будь-які зміни й складнощі у бізнесі (реструктуризація, банкрутство, новий власник), і таким чином потрапляють в жорсткі особисті кризи. Зазвичай люди банківської сфери гіпервідповідальні, з синдромом самоїдства (якщо щось пішло не за планом), вони швидко себе морально знищують.

— А є різниця між проблемами, з якими звертаються наші банкіри й європейські, можливо, через менталітет?

— Менталітети не відрізняються. Європейці, з якими я спілкувалася, — вихідці з України. Але самі люди можуть бути різними за характером. Ті, які працюють у Німеччині, Швейцарії, — педантичні в роботі. Ті, хто працює в Україні — більше налаштовані на хронічний кризовий менеджмент. Вони приходять до мене за креативним розв’язанням складних завдань, які, наприклад, у європейських банкірів не виникають. Адже в Європі завжди маленька маржа доходів, проте є стабільність. Тобто мало заробляєш — мало ризикуєш. У нас навпаки. Тому наші банкіри постійно «тримають ніс за вітром».

Українські підприємці (у т.ч. банкіри) — це серфінгісти, яким важливо не захлинутися у хвилі чергових змін. Це різниця, продиктована ззовні. Європейці — стабільні й упевнені в завтрашньому дні, їхнє завдання — виконувати і дотримуватися протоколу, правил. В Україні потрібно вгадати, що буде з валютою, політичною й економічною ситуацією, хто прийде до влади тощо.

— Якщо говорити про банкірів, наскільки свідомі вони у регулярності відвідин психолога?

— Є люди, які проходять у мене достатньо тривалі курси. Та мені складно розділити клієнтів за критеріями. Все залежить від людини й свідомості, а не від того, де вона працює. Є люди, стабільні за своєю природою, а є ті, кому стало трохи легше після одного-двох сеансів, і вони більше не приходять. Наприклад, у мене були депутати з Верховної Ради: одні ходили регулярно, інші — час від часу. Все індивідуально. Хоча, за моїми спостереженнями, чоловіки стабільніші в цьому плані (незважаючи на те, що жінки більше полюбляють психологів). Але, якщо чоловіку це «зайшло», він ходитиме до психолога роками.

До мене часто приходять чоловіки — власники бізнесу, які потім зізнаються, що їм легше від самого усвідомлення, що вони сидять на прийомі у психолога. Тобто їм легко, коли можна вільно виговоритися. Колись я задавалася питанням: чому чим успішніша людина, тим менше вона дає сказати мені слово на консультації. І мій коуч прокоментував: тому що її ніхто не слухає у повсякденному житті. Так і є — на сеансах з чоловіками мої коментарі займають значно меншу частину часу. Психолог для них — певний простір. І коли вони виговорилися, то за допомогою моїх питань і порад доволі швидко самі роблять висновки. Взагалі, чоловіки дуже пластичні в роботі з психологом.

— Сьогодні актуальна тема емоційного вигорання і стресів на роботі. Як їх уникнути?

— Емоційне вигорання, першочергово, пов’язане з порушенням графіку життя. Люди повинні лягати спати до 11 години вечора (не вірити у легенди про «сову й жайворонка») і прокидатися рано — до 6 ранку. Тому що мозок відпочиває з 11 вечора до 2 години ночі. Коли людина не спить вночі, мозок не відпочиває. Багато хто вважає, що все надолужить вдень, але денний сон не відновлює сили організму, як нічний. І це одна з головних причин вигорання, бо так людина збиває себе із земного ритму.

Друга причина — гіпервідповідальність. Люди не вміють вчасно делегувати свої функції і дуже за всіх переживають. А слід зупинитися й зрозуміти: навіть якщо ти помреш, все продовжить функціонувати. Тому не треба зациклюватися на тому, що бізнес без тебе пропаде, і варто передати хоча б кілька завдань іншим.

Ще одна причина — невисловленість. Особливо це стосується конфіденційних галузей, де високий рівень напруження. Таким працівникам потрібно займатися творчими видами діяльності, адже коли голова весь час напружена, вона не витримує навантаження. А зміна діяльності — вид відпочинку. Тому у людини мають бути хобі, і час на себе повинен займати не менше 25%.

На жаль, більшість чоловіків, яким час йти до психолога, заводять коханок. А це завжди дорожче. І не факт, що ефективніше. Часто чоловіки вирішують свої кризи стосунками на стороні й алкоголем. Так вони шукають свободу та право бути собою, намагаються уникнути відповідальності. Та настає момент, коли і це не допомагає. Тому важливо знайти психолога, який буде твоїм консультантом. До речі, у жінок потреба така ж —  зрозуміти себе, донести свої бажання близьким, зберегти себе у складний життєвий період. 

— І у чому плюс психолога?

— У тому, що це незацікавлена особа. Він не хоче одружувати тебе на собі, отримати спадок чи інші вигоди, на нього ніхто не тисне, і він не зацікавлений схиляти тебе до певного рішення. Психолог може швидше побачити нюанси, які не помітить звичайна людина. До речі, те, на що люди найчастіше скаржаться, вони самі і створюють (своєю добротою, нерішучістю, емоційною скупістю тощо). Зазвичай ми самі є творцями своїх проблем. А психолог — слідчий, який допомагає провести розслідування й з’ясувати, як ти сам «зв’язав себе по руках і ногах» і як розплутати цей клубок.

Взагалі емоційне вигорання добре терапевтується фізичною активністю. Це не обов’язково тренажерний зал. Можна перед сном 40 хвилин прогулятися на свіжому повітрі — це добре впливає на глибину й якість сну. Але багато хто чомусь ігнорує такі прогулянки. Люди повинні розуміти й нагадувати собі про те, що ми працюємо для забезпечення особистого щастя. А якщо робота — монстр, який тебе поглинув, і ти раб своїх ідей та бізнесів, то щастя там немає.

— А якщо мета — примноження багатства?

— Коли люди хочуть збільшити свої прибутки, вони починають більше працювати — і це найутопічніша ідея. Бо якщо в роботі є перевантаження — вона стає неефективною. Виснаження безглузде, адже у людини все одно є межа і високий рівень втомлюваності. Важливо перемикатися на якісь захоплення або мати психолога. Хобі — це підзарядка. Той же мобільний телефон не працюватиме, якщо його не заряджати. Людина теж. І правильно роблять ті, хто відключає телефон після кінця робочого дня й на вихідні.

— Багато хто звертається до вас із проблемою стосунків із діловими партнерами. Мова найчастіше йде про бізнес-конфлікти?

— Це досить часто пов’язано з конфліктами, коли компанія розростається, і стає складніше розподіляти великий прибуток. Адже ділити гроші, коли їх мало, легше.

Інший момент пов’язаний із вектором руху компанії: один з партнерів хоче її продати (вивести свої вкладення і заробити), а інший прагне розвиватися далі. Або один партнер бачить компанію у колишній галузі, інший — у новій. Також є особисті конфлікти (особливо, у сімейному бізнесі). До речі, в українському бізнесі безліч родинних зв’язків, і це головна проблема. Бо складно розділяти бізнес і особисте.

Наприклад, фільм «Дім Gucci» — яскравий приклад того, що якби родичі найняли директора, то у сім’ї залишився б знаменитий бренд. Тобто настає момент, коли емоції вже не дозволяють вирішувати, і кожен починає «тягнути ковдру на себе». В результаті втрачають усі. Тому навіть якщо бізнес сімейний, його слід вчасно віддати в руки управлінця і певний час не втручатися у бізнес-питання. Адже вимагати з людини, яка є твоїм кумом, братом, сватом — складно. Тому я завжди за те (неважливо, сімейний бізнес чи партнерський), щоб одразу була домовленість, як будемо розходитися. За принципом шлюбного контракту. Тому що всі партнерські бізнеси рано чи пізно призведуть до розлучення: коли у справі більше одного власника, «міжусобні війни» неминучі. А це негативно впливає на клієнтів, кінцевого споживача, інвестора.

— Ви акцентували, що з появою великих грошей їх важко ділити. Тобто апетит з’являється під час їжі?

— Коли у людей, які мають спільну справу, з’являється прибуток понад звичну суму — 100% буде конфлікт. Бо набагато легше ділити 10 тис. грн, аніж $2 млн. Коли люди на початку шляху й їм нічого (чи майже нічого) ділити, у них менше заздрощів, конкуренції, вони готові разом іти «у вогонь і  воду». А коли хлинули великі гроші — починається з’ясування стосунків за формулою «я колись сюди вклав на 2 копійки більше, а я колись це придбав». Тобто йде рахування копійок (хто має більший внесок у бізнес). І це не моє спостереження, а світова практика: чим більше грошей, тим неприємніше з ними розлучатися.

— Чи можна «виховати» в собі керівника, чи ним треба народитися?

— Керівники — лідери за своєю природою. Звісно, певні навички можна отримати у процесі роботи. Та недаремно ж кажуть: «Народжений повзати літати не зможе». Навіть у тваринному світі є лідери й аутсайдери. Так і в людей. Це даність.

— Як правильно збудувати модель стосунків «бос-підлеглий»?

— Із кожним роком ця модель буде ставати більш неефективною. Адже керівник — не той, хто голосніше кричить, а той, хто бере на себе максимум відповідальності. У сучасних компаніях керівник — це не людина, яку всім слід боятися, а той, до кого треба прислухатися. Деспотичні керівники скоро себе зживуть.