The Banker: про «чорне» і «біле» фінансового світу. Чи світу загалом як такого?

Натхнений реальними подіями, фільм «Банкір» показує, як у недалекому минулому чорношкірі у США не мали таких самих прав і можливостей, як білі. Попри те, що це питання давно вирішено, деякі люди все ще оцінюють інших за кольором шкіри. Тому ця історія гідна того, щоб її показати всім. Вона допомагає зрозуміти, що незалежно від того, до якої раси чи релігії людина належить, абсолютно всі мають рівні права та можливості, зокрема, заробляти гроші чи жити там, де захочеться.

Головний Telegram-канал банкірів

Підписатися

Що за фільм?

«Банкір» (The Banker) — один із небагатьох фільмів, в якому банк фігурує не як об’єкт для пограбування, а як фінансова структура, яка пропонує інструменти для примноження капіталу. А це, до речі, рідкість для кінематографу. Разом із тим, фільму не бракує шахрайства та обману.

Заснований на історичних подіях 1950-х і 60-х років, «Банкір» розповідає реальну історію Бернарда Гарретта (Ентоні Макі) та Джо Морріса (Семюел Л. Джексон) — двох афроамериканських підприємців, які зробили себе частиною гри з нерухомістю в Лос- Анджелесі з метою розбагатіти і водночас порушити «колірний кордон» в містах, дозволивши чорношкірим громадянам переїхати до раніше повністю «білих» районів.

Знаючи, що бізнес із нерухомістю тісно пов’язаний із банками, обидва герої прагнули маневрувати в цій площині задля досягнення певних цілей. Однак через колір їхньої шкіри увійти у двері банку можна було, працюючи не менеджерами «нижчої гілки», а на рівних умовах з «білими». Тому Гаррет та Морріс вирішили найняти «білого» майстра з ремонту будинків на ім’я Метт Штайнер (Ніколас Холт), щоб він виконував функції молодого успішного підприємця-фінансиста з гарним багажем знань у банківській справі.

Деталі сюжету

Історія починається з дитинства головного героя — Бернарда Гаррета. Хлопець змалечку вимушений був працювати — він чистив взуття бізнесменів, але ця робота приносила свою користь. Слухаючи розмови багатих людей, Гаррет вбирав секрети ведення бізнесу, наче губка. Подорослішавши, Бернард разом із дружиною та маленьким сином Бернардом-молодшим прибуває до Лос-Анджелесу, щоб підкорити його. З часом, побачивши реальні проблеми расової сегрегації, він розуміє, що, зламавши «стінку» між білими та чорними районами, можна зупинити пригнічення темношкірих людей та ще й заробити чимало грошей.

Першим партнером головного героя став ірландець Патрік Баркер, з яким вони розробили схему: Гаррет брав кредит на купівлю багатоквартирного будинку у гарному «білому» районі за допомогою свого партнера, потім у будинок вони заселяли середній клас темношкірих із завищеною орендною платою, виплачували кредит та залишок ділили між собою.

Схема працювала дуже успішно до смерті ірландця, оскільки «білий» не міг підписати договір про співпрацю з темношкірими (в ті часи це засуджувало суспільство), тому Гаррет не мав можливості отримати ані центу від укладених угод про оренду.

Залишившись без грошей, Гаррет знайомиться зі своїм майбутнім партнером Джо Морісом. Варто сказати, перша зустріч була не дуже вдала — чоловіки просто не сподобалися один одному. Але, враховуючи розум Гаррета та можливості Моріса, вони змогли потоваришувати та навіть купили The Bankers Building. Це 14-поверхова архітектурна перлина в самому центрі Лос-Анджелесу, в якій американські банки орендували цілі поверхи.

Тож задум був простий: банки відмовляли у видачі кредитів темношкірим, але, якщо темношкірі були б власниками будівлі та стали орендодавцями для банків, останні не могли би їм відмовляти.

Та повернемося до Метта Штайнера (ще пам’ятаєте «білого» майстра з ремонту будинків?). Він почав свій кар’єрний шлях, допомагаючи ремонтувати орендовані будинки під заселення, але коли виникла потреба купувати будівлю банку, то саме Метт став тим самим «білим підприємцем», який міг провернути операцію. Для реалізації плану хлопця навчали грати у гольф, оперувати складними фінансовими термінами та говорити мовою цифр.

Переглядаючи фільм, в якийсь момент може здатися, що він порушує власні правила. Метт, який колись намагався розпочати свій бізнес — автомобільний кіоск із морозивом, — чудово запам’ятовує інформацію, але й досі не має поняття, що означають цифри. Потім він просто починає імпровізувати у складних ситуаціях. І раптом виявляється амбітним банкіром, який (не без «навіювання» дружини-золотошукачки) починає вимагати більшої участі в кампанії «партнерів».

Друга половина «Банкіра» розповідає про те, як Гаррет у 1963 році спонукає своїх партнерів купити місцевий банк у рідному місті Техас (знову з «білим» Штайнером у якості прикриття) для видачі кредитів тамтешнім жителям та створення афроамериканського середнього класу в містечку. Це стає політичною заявою фільму: без підтримки банків чорношкірим американцям відрізали можливості нажити статки. Тож фільм вартий того, щоб подивитися його.

Фінальні висновки та цікаві факти

У грудні 2020 року «Банкір» мав стати першим повнометражним фільмом, випущеним Apple TV Plus. Компанія хотіла презентувати стрічку, ніби заявивши: «Обережно, Netflix, йдемо на ВИ!». Але дата релізу була перенесена після того, як одного з продюсерів фільму (він також зіграв сина Гаррета) звинуватили у сексуальному насильстві.

«Банкір» — це в першу чергу драма про громадянські права, і вона дуже оригінальна, оскільки фокусується на людях, які мають сміливість (а для тих часів у США це практично нахабність) мріяти про більше та досягати цього. І тут питання не лише про політичну свободу та расову рівність, а і про заробіток грошей темношкірими, яких на той час дуже пригнічували. Це серйозна історія з нотками хитрощів.

Гаррет і Морріс, щоб стати одними з перших афроамериканських банкірів, не мали іншого вибору, окрім як шахраювати, тому використовували «білого» Штайнера як прикриття. Вони перевдягалися шофером і прибиральником, щоб заходити до банків і шпигувати за засіданнями ради директорів, бо за інших умов їх би просто не пустили на поріг. Тому їхня розмова про маскування — це також соціальна метафора.

Крім того, фільм має чудовий акторський склад, кожен актор проживає свою роль у власному стилі. Ентоні Макі грає Гаррета як незворушну акулу в бездоганних сріблястих костюмах — такого чарівника чисел з непохитним розумом, хоча його агресія залишається прихованою за маскою. Персонаж Семюела Л. Джексона, який вперше постає у фільмі як хтивий і п’яний власник джаз-клубу в Лос-Анджелесі, є свого роду оманливим шахраєм. Він володіє будинками по всьому місту і робить все дуже обережно, адже мало довіряє людям. «Біла» людина? Плювати. «Чорна» людина? Трохи лояльніше. Гра Джексона настільки жвава, що потрібен деякий час, щоб побачити, наскільки він вкладає в неї певну цинічну мудрість.

«Банкір» ставить перед собою високі цілі. Він показує банківський світ, який сортує клієнтів за чіткими і безжальними критеріями, і не намагається перетворити сюжет на поверхневий трилер із расовою напруженістю. Це фільм не тільки про права людини, але й про гроші: як вони працюють, як досягти успіху. Але за вказівкою Джорджа Нолфі, одного зі сценаристів, у фільмі є щось урівноважене та стримане. Візуально він доволі мальовничий (зокрема, якісно підібрані костюми), ідеально створений для потокової передачі, а з позиції драми нагадує журнальну статтю з глибоким зануренням.