Революція Big Data: як великі дані змінюють політику та вибори

Ігор Попов, експерт аналітичного центру «Об’єднана Україна», спеціально для Banker.ua

Під час повномасштабної війни в Україні великі дані стали своєрідною «новою зброєю», яка не менш важлива, ніж бронетехніка чи артилерія. Розвідки, дрони, системи артилерійського наведення та бази даних про запаси боєприпасів — усе це надає командуванню величезні обсяги інформації, що в реальному часі аналізуються високопродуктивними комп’ютерами зі штучним інтелектом. На фронті це допомагає швидше ухвалювати рішення, ретельно відстежувати місцезнаходження ворожих сил і навіть прогнозувати дії супротивника. Точність і швидкість, які дають алгоритми обробки даних, суттєво впливають на результат боїв, дозволяючи миттєво коригувати вогонь чи оперативно змінювати тактику.

Головний Telegram-канал банкірів

Підписатися

Великі дані — нова зброя XXI століття

Але застосування Big Data не обмежується лише полем бою. Сьогодні ми бачимо справжню революцію у тому, як великі дані використовуються у політиці та виборах. За допомогою складних систем аналізу інформації штаби кандидатів і політичні організації можуть розуміти настрої суспільства із точністю, яка ще кілька років тому здавалася фантастикою. Раніше для відстеження громадської думки покладалися на соціологічні опитування, що не завжди встигали за швидкими змінами. Натомість зараз можна моніторити величезні масиви сигналів із соцмереж, пошукових запитів і навіть дані про покупки в інтернеті, щоб вчасно вловити, куди «хитнулася» емоційна хвиля електорату.

Матеріал підготовлено для 16 номера журналу Banker, який можна придбати тут.

Один із найцікавіших прикладів джерел Big Data у сучасному світі — це, безумовно, банківські установи. Банки збирають і зберігають не тільки інформацію про фінансові операції своїх клієнтів, а й їхню географічну прив’язку, соціально-демографічні характеристики, історію покупок. Аналітика таких масивів (навіть якщо дані ретельно знеособлені й зашифровані) дозволяє скласти детальний портрет різних груп населення, виявити закономірності в споживчій поведінці та платоспроможності. Природно, що політики й уряди у багатьох країнах прагнуть отримати хоча б частковий доступ до цих баз, адже це дає змогу точніше оцінити економічну ситуацію та краще планувати свої кроки. Однак існує й інша сторона медалі: банківська таємниця і право на приватність. Будь-яка спроба розкрити клієнтські дані задля політичних чи державних інтересів наразиться на серйозні юридичні й етичні запитання. Не менш привабливим джерелом Big Data залишаються соцмережі: їхні власники володіють неймовірними обсягами відомостей про вподобання і звички людей, проте більшість із цих корпорацій розташовані поза українською юрисдикцією. «Правила спільноти» та вибірковий доступ до великих даних в окремих соцмережах є предметом дискусій між фахівцями та запровадження на користування певними мережами у деяких країнах.

Ключовою перевагою політичного використання великих даних є можливість сегментації аудиторії. Застарілі підходи розглядали електорат за однією-двома ознаками (вік, місце проживання), і на цьому все. Тепер же можна поділити аудиторію на сотні «мікрокіл» за складною матрицею характеристик: професія, рівень доходів, погляди на конкретні реформи, навіть стиль відпочинку. Завдяки цьому і політики, і маркетологи — це фактично одні й ті самі майстри таргетингу, які підлаштовують повідомлення спеціально під кожну підгрупу. Сучасні засоби комунікації дозволяють у реальному часі тестувати, який слоган резонує з якою мікрогрупою, і оперативно змінювати тональність чи навіть зовнішній вигляд реклами. Уявімо пенсіонерів, яким перед виборами надсилають персональні SMS-повідомлення з обіцянками підвищення пенсій; молодь, що отримує у соцмережах дотепні меми про підтримку стартапів; внутрішньо переміщених осіб, яким роблять акцент на відновленні зруйнованого житла. Усе це — результат точних обчислень і прогностичних моделей, що працюють із Big Data.

Аналітика та вибори: як Big Data змінює демократію

Україну після війни чекатимуть вибори, в яких великі дані гратимуть безпрецедентну роль. Адже демографічна структура зазнала драматичних змін: мільйони внутрішніх переселенців, біженці за кордоном, люди, які втратили житло чи змінили місце реєстрації. Політичні штаби, які навчаться найточніше «порахувати» електорат і спрогнозувати емоційний запит різних груп, отримають конкурентну перевагу. Порівняно з минулими кампаніями, коли політики ставили агітаційні намети й масово скупали білборди, використання цифрових інструментів дасть змогу суттєво зменшити витрати на рекламу й водночас посилити її ефективність. Виборче змагання стає дедалі більше схожим на технологічний челендж: хто краще працює з «великими» масивами даних, той має шанси влучніше «вгадати» потреби суспільства.

Така ситуація не є унікальною для України. У Великій Британії під час референдуму про Brexit прихильники виходу з ЄС використовували точкову комунікацію в соцмережах, налаштовану на різні групи виборців залежно від регіону, віку, ставлення до імміграції та багатьох інших параметрів. У США Дональд Трамп свого часу завдяки Big Data і мікротаргетингу отримав голоси у ключових штатах — і переміг на виборах 2016 року всупереч прогнозам більшості аналітиків. Румунія пережила несподіваний «цифровий прорив» одного з кандидатів, який завдяки соцмережам і сітці інтернет-інфлюенсерів ледь не здобув перемогу. Ці приклади свідчать: іноді політики, які оволоділи складними інструментами роботи з даними, можуть перемагати «старих гравців» із більшими бюджетами та впливовими зв’язками, але меншою технологічною гнучкістю.

Така тенденція вже зараз ставить питання: чи не станемо ми свідками переходу від представницької демократії до прямої демократії через цифрові платформи. Ідеться про можливість електронного голосування за допомогою смартфонів, проведення регулярних референдумів і опитувань, які збиратимуться швидко й охоплюватимуть величезну кількість громадян. Прихильники ідеї стверджують, що це заощадить бюджет, підвищить явку та в рази прискорить ухвалення рішень. Справді, Україні електронне голосування могло б допомогти врахувати голоси біженців, що зараз перебувають за кордоном, та внутрішньо переміщених осіб, яким може бути важко приїхати на звичайну дільницю. Вже зараз платформа «Дія» технічно готова до створення подібного функціоналу. Утім, втілення таких планів наштовхується на дві основні перешкоди: по-перше, відсутність загального суспільного консенсусу щодо надійності е-голосування, а по-друге, сумніви в тому, що систему зможуть надійно захистити від хакерських атак чи можливих зловживань. Країни, які обережно ставляться до електронних виборів, побоюються, що вразливості софту можуть підірвати довіру населення ще швидше, ніж будь-які технологічні переваги.

Ризики витоку даних у банківському секторі

Усе це прямо відбивається на банківському секторі та його ролі у захисті даних. Банки традиційно вважаються одними з найнадійніших стражів комерційної й особистої інформації. В умовах, коли Big Data стають «валютою» політичної конкуренції, керівники банківських установ мусять бути готові до підвищеного інтересу з боку усіх гравців — від державних органів до приватних компаній і, на жаль, хакерів. У світі, де вибори виграються не лише на виборчих дільницях, а й у мережі, доступ до масивів даних про фінансові операції може набути масштабної цінності. Якщо така інформація потрапить не в ті руки, її можна використати для різноманітних маніпуляцій — аж до шантажу чи спроб дискредитації певних політиків через злив даних про їхніх донорів чи витрати членів родини. Тому кібербезпека банків стає складовою національної безпеки. Інвестиції у захист серверів і каналів зв’язку — це вже не просто вимога регулятора, а елемент стійкості держави.

Вибори після війни, ймовірно, стануть тестом на зрілість нашого суспільства і на здатність держави убезпечити великі масиви даних від несанкціонованого використання. Це також стане іспитом для кожного кандидата, який обере шлях мікротаргетингу і роботи з даними: де межа між легітимною агітацією та недобросовісною маніпуляцією? Здобути тимчасові політичні дивіденди можна, йдучи на порушення приватності чи публікуючи сумнівні диджитал-«зливи». Але країна, яка прагне побудувати повноцінну європейську демократію, мусить розуміти, що суспільство більше цінує чесність і прозорість, ніж хитрощі виборчих технологій.

Таким чином, великі дані вже змінили обличчя політики, і цей процес лише набиратиме обертів. І ми, українці, маємо усі шанси стати одними з лідерів цього цифрового стрибка. Уміле застосування Big Data здатне дати нам ефективніше державне управління, прозорішу виборчу кампанію та більш персоналізований діалог із суспільством. Однак те, чи стане це кроком уперед, залежить не лише від технологій, а й від нашої відповідальності, поваги до прав людини та вміння збалансувати національну безпеку з індивідуальними свободами. Тоді великі дані дійсно стануть на сторожі демократичного поступу, а не перетворяться на черговий важіль тиску для тих, хто прагне переграти конкурентів будь-якою ціною.