Зоя Литвин, засновниця Новопечерської школи: «Це покоління буде сильнішим і свідомішим фундаментом для відбудови та розвитку України»

Засновниця «Новопечерської школи» та громадської спілки «Освіторія» Зоя Литвин в інтерв’ю Banker.ua розповіла, як змінилися українські діти і батьки під час війни, про що варто говорити з дітьми, а також як якісно проводити з ними час та зацікавити навчатися.

Головний Telegram-канал банкірів

Підписатися

Про внутрішні зміни

— Пані Зоя, зазвичай у цій рубриці ми питали, як успішні й відомі люди навчають своїх дітей фінансової грамотності. Але повномасштабна війна змінила життя всіх українців, тож про що зараз важливо говорити з дітьми у першу чергу?

— Почнемо з того, що з дітьми взагалі потрібно говорити про війну. Батькам часто хочеться вберегти дітей від трагедій такого масштабу, але діти все одно все бачать, тільки переживають наодинці. А по-друге, лише так ми зможемо виростити свідомих громадян, патріотів та відповідальних дорослих.

Окрім розмов, дітям важливо дати можливість щось зробити, щоб вони не почувалися безсилими. Наприклад, після підриву Каховської дамби ми вирішили, що в останній день навчання у «Новопечерській школі» влаштуємо благодійний захід, під час якого зберемо кошти та речі для постраждалих і приймемо у школі евакуйовані родини. Так діти розуміють, що є трагедія, є переживання, які треба прожити, а є конкретні дії, в які можна конвертувати свій сум і розпач. Це позиція сили.

— Чи змінилися за півтора року війни українські діти? Які вони зараз, які в них запити?

— Наші діти дуже подорослішали. Я це бачу дивлячись і на своїх дітей, і на дітей у школі. Під час повномасштабного вторгнення в «Новопечерську школу» вже двічі приїздив Фарід Захарія, всесвітньовідомий журналіст CNN, і те, як вони відповідали на його питання, розповідаючи про досвід бомбардувань, батьків на фронті, яких вони можуть втратити щосекунди, вражає. Комусь війна дала зрозуміти, що він хоче жити саме в Україні, хтось усвідомив, що хоче бути журналістом чи дипломатом, щоб не допустити такого в майбутньому.

Дуже болить, коли підлітки говорять про те, що потрібно насолоджуватись життям, бо воно може скінчитися за мить. Це не той досвід дорослішання, який би ми хотіли для них. Але вірю, що це покоління буде сильнішим і свідомішим фундаментом для відбудови та розвитку України.

— Напевно, багато батьків теж змінилися, трансформували свої підходи до виховання. Чи видно це по дітях або в особистому спілкуванні з батьками?

— Війна підняла рівень батьківського стресу до космічних висот. Разом з тим, багато батьків переглянули пріоритети й поставили на перше місце безпеку, здоров’я та щастя дитини, а не гонитву за оцінками. А ті, хто отримав досвід навчання дітей в Європі, повернулися із зовсім іншими вимогами до школи. Сподіваюсь, це стане поштовхом до трансформації нашої освіти на національному рівні.

Про те, як бути сучасними батьками

— Ви керуєте двома освітніми проєктами — ГС «Освіторія» та «Новопечерською школою». Паралельно відвідуєте конференції, отримали нещодавно нову освіту. Тобто є прикладом сучасної мами. Як при цьому приділяти достатньо часу дітям, щоб вони не відчували брак уваги? Наскільки якісним повинен бути цей час?

— Вирішує саме якість, а не кількість. Краще 20 хвилин змістовної розмови, ніж година допиту про уроки чи прибирання. Для якісного діалогу з дитиною важливо щиро розповідати власні думки й переживання, а ще обом відкласти телефони. Дітям також потрібні ритуали, незмінні сімейні традиції, аби відчувати передбачувану, стабільну присутність дорослих у житті. Для нашої родини це читання і обговорення книжок. Якщо в родині більше однієї дитини, то правило особистого часу наодинці з мамою чи татом для кожної дитини має бути залізним. Нехай це буде не дуже часто, але цей час має належати тільки дитині. А взагалі, ми виховуємо прикладом, тому реалізована, щаслива у професії мама — це вклад у майбутній успіх дитини. Хай навіть вона не щодень готує сніданки чи інколи пропускає шкільні свята.

— А які уроки ви для себе винесли як мати і як педагог протягом останніх півтора років?

— Як освітянка, я переконалася у справжності фрази про те, що освіта — це найпотужніша зброя. І в тому, що ворог теж це чудово розуміє, адже українські школи стали найпершими мішенями, українські вчителі були у «чорних списках» загарбників, а школярі в окупації піддаються зараз шаленому тиску пропаганди. Тому завдання відбудови освіти бачу найважливішим у своєму житті зараз. Ми маємо не просто відбудувати, а зробити наші школи кращими, ніж вони були.

А як мама, я винесла дуже важливий урок: не тільки батьки можуть бути опорою для дитини. В найтемніші часи, наші діти – це маленькі генератори щастя, які дають нам сенс і сили жити. 

— У вас із Василем Хмельницьким, засновником холдингової компанії UFuture, є дорослий син і маленька донечка. Наскільки відрізняється виховання кожного з дітей? Напевно, існують певні відмінності.

— Мені дуже подобається, яким молодим чоловіком зростає Іван! Є відчуття, що ми не встигли наробити суттєвих помилок у його вихованні, а, значить, і підходи міняти не треба. Як на мене, головне — йти за природними потребами дітей: до року бути якомога більше поруч, у 2-3 роки — допомагати довіряти світу та відкривати його, після 3 років — давати максимум можливостей спілкування тощо. Єдине, з Марусею під час війни я намагаюся ще більше бути поруч. А ще, краще розуміючись на педагогіці та нейропсихології, я не водила її в 1,5 роки в центр раннього розвитку, як Івана. Я задовольняю її пізнавальні інтереси через фізичні активності, природу, а найголовніше — даю їй якомога більше часу на фантазування та ігри з іншими дітьми. Бо дослідження одностайні: ніщо інше так не розвиває дітей дошкільного віку.

Про фінграмотність і потребу в навчанні

— І все ж, оскільки ми є фінансовим виданням, не можемо не спитати про те, які відносини з грошима складаються у ваших дітей, зокрема, старшого сина? Яким принципам фінграмотності ви з чоловіком намагаєтеся навчити його?

— І я, і чоловік вважаємо, що найкращий урок фінансової грамотності — це організувати дітям можливість власноруч заробляти та витрачати зароблене. Цього року в Івана було вже друге стажування на будівництві в  UNIT.City, а також перший досвід роботи в кол-центрі. Це допомогло йому зрозуміти, що гроші важко дістаються, та відрефлексувати, якою справою хотілося б їх заробляти в майбутньому. Іван, наприклад, вирішив, що все ж хоче працювати головою, а не руками, і це дало йому більше мотивації навчатись і шукати справу до душі.

Важливо також дати дитині витратити зароблені кошти на власний розсуд, хай яким безглуздим це може здаватися дорослим. По-перше, це справедливо, бо це гроші дитини, а по-друге, не існує іншого способу навчитись ними розпоряджатись. Наприклад, коли Іван з татом зайшли в кав’ярню замовити сік, і тато запропонував заплатити за нього заробленими за зміну грошима, Іван вирішив, що попити він може і вдома, бо тепер знав ціну соку.

— Ми живемо у тривожний час, і діти подекуди це теж відчувають. Чи є кілька простих прийомів, технік, порад, як заспокоїти дитину, чим та як відволікти, як зацікавити чогось навчитися?

— До певного віку, приблизно до 12 років, діти сприймають ситуацію через дорослих, тому якщо дорослий може стабілізувати себе, то й дитина зчитає його стан і заспокоїться.

З дієвого, але простого — повільне і глибоке дихання та обійми. Дітям різного віку важко зрозуміти, що вони відчувають, і в цьому їм має допомогти дорослий: назвати емоцію, дати можливість усвідомлено її прожити, а енергію спрямувати на корисну діяльність.

Щодо навчання, то воно може бути потужним засобом проти стресу. Навчаючись, ми успішно долаємо труднощі, що стимулює виділення гормону щастя дофаміну. Це важлива рутина в житті дитини, яка дає відчуття, що життя триває. Саме тому критично необхідно було відновити школу в перші місяці вторгнення і навчатись у бомбосховищах та метро. З початком війни ми побачили, що на платформі «Всеукраїнська школа онлайн», яку ми з командою створили на замовлення уряду ще під час ковіду, кількість користувачів зросла з 1 до 2 мільйонів, бо це була потреба!

Зараз потрібно дозволити дитині навчатись заради процесу, а не результату, у зручному їй темпі та об’ємі. Це той випадок, коли можна знехтувати академічною успішністю заради ментального здоров’я, і почати з чогось легкого, цікавого. Це може бути microlearning, якісь курси чи відеоконтент, не обов’язково пов’язаний зі шкільною програмою. Головне — почати. А далі природа дитини, заточена на пізнання світу, обов’язково візьме своє.