Мільйони чеків, та чи ефекту — на мільярди? Чи працює Національний кешбек насправді

У вересні 2024 року в Україні офіційно стартувала програма «Національний кешбек» — державна ініціатива з повернення частини коштів за покупки із фіскальними чеками. Вона мала подвійне завдання: стимулювати легалізацію розрахунків у бізнесі та активізувати споживчий попит на українські товари на тлі воєнної економіки. Від початку запуску проєкту від нього очікували не лише ефекту «детінізації», а й відчутного драйвера зростання для малого бізнесу та ВВП. Минуло понад пів року — Banker.ua вирішив підбити перші підсумки.

Головний Telegram-канал банкірів

Підписатися

Чи стимулює кешбек споживання?

Запроваджена з вересня 2024 року державна програма кешбеку — спроба українського уряду активізувати безготівкові розрахунки та одночасно стимулювати внутрішнє споживання. Суть ініціативи проста: громадяни отримують частину витрачених коштів назад, якщо роблять покупки українських товарів з фіскальним чеком — тобто у бізнесу, який використовує РРО або ПРРО. На перший погляд, ідея мала б заохотити населення до легальних покупок, а бізнес — до прозорості.

Однак уже перші результати програми демонструють, що її вплив на споживчу активність незначний. Олег Гетман, координатор експертних груп Економічної експертної платформи, у коментарі Banker.ua розповів, що ефект від програми мінімальний – в межах статистичної похибки. Міністерство економіки України зазначило, що це 0,01% ВВП за весь минулий період роботи програми. Тому реальний ефект не відчутний, але є значні негативні наслідки від дії програми кешбеку, адже він не поширюється на спрощену систему оподаткування та значно викривляє конкуренцію. По суті, його використовують великі виробники та великі мережі, які отримують перевагу перед малим та мікробізнесом. Тому це дискримінація малого та мікробізнесу, викривлення конкуренції. Ще один з недоліків програми – це суттєві втрати бюджету, тому краще переспрямувати ці кошти на більш важливі програми, наприклад: єВідновлення, єОселя та “Доступні кредити 5-7-9”, які є набагато кориснішими.

За даними Міністерства економіки, від старту програми українці отримали вже понад 2,4 млрд грн кешбеку від держави, що на фоні обороту роздрібної торгівлі в Україні, який у 2024 році перевищив 2 трлн грн, є мізерною сумою.

Окрім того, програма стимулює не стільки споживання, скільки перерозподіл попиту на користь великих торговельних мереж, які краще підготовлені до роботи з фіскальними чеками та здатні активно рекламувати кешбек. Як наслідок, частина споживачів просто змінює точки покупки, а не збільшує загальні витрати. Це не генерує нового попиту, а лише змінює його географію.

Таким чином, програма на практиці не стимулює зростання споживання, а радше сприяє концентрації продажів у великому ритейлі. А ефект у масштабах економіки залишається мінімальним, попри політичну активність навколо цієї теми.

Чи працює програма як інструмент детінізації?

Ідея “Національного кешбеку” як інструменту боротьби з тіньовою економікою передбачає, що споживачам вигідно вимагати фіскальний чек, а підприємці, своєю чергою, змушені фіскалізувати продажі. На практиці це справді дало певний результат, адже кількість активних ПРРО зросла. Це свідчить про позитивну динаміку, але не обов’язково про системні зміни в структурі економіки.

Водночас ефект детінізації виявився локалізованим — переважно у великому та середньому бізнесі, де касові апарати давно є нормою. Малий бізнес, особливо ФОП, у більшості випадків або не використовують ПРРО, або не підпадають під дію програми кешбеку. Це означає, що найпроблемніший сегмент — мікробізнес у торгівлі, сфері послуг та сільській місцевості — залишився осторонь. Саме там найбільший обсяг тіньового обігу.

Крім того, є проблема в обмеженій мотивації для споживача. Сума кешбеку в середньому становить декілька гривень грн за чек, і хоч вона справді нараховується, масового попиту на фіскальні чеки серед населення не виникло. Для багатьох споживачів вигода виявилася надто малою, щоб змінити поведінку. У регіонах, де рівень готівкового обігу традиційно високий, чек так і лишається другорядною опцією.

Таким чином, програма справді додала кілька відсотків до загальної фіскалізації, але не стала переломним фактором у боротьбі з тінню. Детінізація вимагає комплексних заходів — зміни податкової політики, зменшення навантаження на дрібний бізнес, удосконалення контролю і водночас — створення мотиваційних механізмів для бізнесу та споживача. Кешбек у нинішньому вигляді — це радше експеримент з обмеженим ефектом.

Чи має кешбек майбутнє?

Попри критику та скромні економічні результати, в уряді й надалі розглядають програму кешбеку як інструмент довгострокової боротьби з тіньовою економікою. Її головна сила — не в безпосередньому стимулі до купівлі, а у формуванні звички вимагати фіскальний чек, що, своєю чергою, сприяє детінізації обігу готівки. Для країни, де за останніми даними дослідження міжнародної експертної компанії Visual Capitalist, тіньова економіка України становить 19,3% від ВВП, будь-який інструмент, який сприяє прозорості, може бути виправданим навіть без миттєвого економічного ефекту.

Іншим аргументом є технологічна модернізація бізнесу. Програма кешбеку стала поштовхом до активного використання РРО та ПРРО. Крім того, соціальний аспект кешбеку теж не варто ігнорувати. Учасники програми — це переважно звичайні споживачі, які мають змогу частково компенсувати витрати на комунальні та інші послуги, книжки та ліки. Хоча суми незначні, для частини домогосподарств у прифронтових чи деокупованих регіонах ці гроші можуть мати відчутне значення. Програма дозволяє не лише заощадити, а й відчути державну підтримку у повсякденному житті.

Таким чином, прихильники продовження кешбеку наполягають не на його миттєвому ефекті, а на його потенціалі трансформувати споживчу культуру, підвищити податкову дисципліну і прискорити цифровізацію роздрібного бізнесу. І хоча програма ще не досягла масштабних результатів, її повне згортання без спроб реформування чи коригування може означати втрату важливого плацдарму для подальших реформ.

Програму кешбеку варто переглянути

Останнім часом програма Національного кешбеку все частіше стає об’єктом критики. Головні зауваження — неефективність, несправедливість у розподілі вигод і непропорційні витрати бюджету. І що більше проходить часу з моменту запуску програми, то переконливішими виглядають аргументи на користь її згортання або суттєвого переформатування.

За словами голови комітету Верховної Ради з питань фінансів, податкової та митної політики Данила Гетманцева, програма «поступово видихається» через вкрай низький стимул для споживачів. Середня виплата одного учасника у лютому становить лише близько 120 грн на місяць. Також зменшилась і кількість громадян, які отримують виплати в рамках «Нацкешбеку».

Крім цього економічний ефект програми залишається майже непомітним. Також програма кешбеку поглиблює дисбаланс між великим і малим бізнесом. Механізм працює переважно на загальній системі оподаткування, тому автоматично виключає більшість ФОПів, які працюють за спрощеною системою. У результаті великі мережі та національні ритейлери отримують конкурентну перевагу, тоді як малий та мікробізнес опиняється поза системою заохочень.

Ще один аргумент проти — бюджетні витрати на реалізацію програми. Кешбек фінансується за рахунок державних коштів, і щомісяця на компенсацію виплат спрямовуються десятки мільйонів гривень. У нинішніх умовах війни та фінансового дефіциту це породжує логічні запитання щодо пріоритетності витрат. Натомість ці ресурси могли б бути спрямовані на програми з доведеною ефективністю, такі як підтримка житлового фонду, розвиток малого підприємництва чи допомога внутрішньо переміщеним особам.

Окрім цього, не всі громадяни мають змогу повноцінно користуватись системою кешбеку. Необхідність наявності смартфона, доступу до інтернету та базових цифрових навичок створює бар’єр для частини населення, зокрема для людей старшого віку або тих, хто проживає у віддалених регіонах. Це обмежує охоплення програми і ставить під сумнів її інклюзивність.

Наразі продовження програми в поточному форматі виглядає недостатньо виправданим. Вона не дає суттєвого економічного зиску, проте створює додаткові бюджетні витрати, викривлює конкуренцію та ігнорує потреби значної частини бізнесу і споживачів. Без суттєвого оновлення принципів дії та фокусування на більш цільову підтримку, її подальше функціонування може виявитися більше символічним, ніж практично доцільним.