Зберегти або перебудувати? Про майбутнє енергетичного ринку України. Думка експерта

Юрій Корольчук, експерт Інституту енергетичних досліджень, спеціально для Banker.ua

Енергетика України зазнала змін і, на  жаль, не у кращий бік. У нас відбулося скорочення споживання всіх енергоносіїв — газу, електроенергії і вугілля. Частково через те, що наразі є території, які поки що неконтрольовані та які постраждали від воєнних дій, вони не так швидко відновлять свою економічну активність.

Якщо раніше ми споживали близько 150 млрд кВт електроенергії, то зараз вийшли на цифру в 95 млрд кВт. Така ж ситуація по газу. Раніше обсяг споживання сягав 30 млрд кубометрів, а за 2022 рік ми вийшли на показник у 21 млрд кубів. Така цифра, імовірно, буде і протягом наступних п’яти років. Щодо нафтопродуктів, то до війни українці споживали 11 млн тонн — доволі багато. Наразі споживаємо 7 млн тонн. Тобто фактично Україна на третину скоротила обсяги споживання за всіма енергоносіями.

Головний Telegram-канал банкірів

Підписатися

Як обсяги споживання вплинуть на тарифи

Але чим менше споживання, тим більші витрати на транспортування, постачання газу й електроенергії до споживача. І тут постає питання тарифів, які в будь-якому випадку у нас і так занижені. Про те, що вони зростатимуть, говорили ще наприкінці 2021 року. Міненерго ставили таку ціль, що вартість електроенергії буде зростати. І це дійсно буде.

Зараз реальний тариф на електроенергію складає 4-6 грн. Ще в кінці 2021 року орієнтувалися на 3,5-4 грн. У найближчому майбутньому підвищення орієнтовно може бути на 2,5-3 грн.

Щодо газу, його ціна особливо підніматися не буде, оскільки вже знаходиться на нормальному рівні. Тож у цьому немає економічної логіки. Для бізнесу тарифи наразі теж навряд чи зростатимуть.

Децентралізація енергетичного ринку: вихід або ні?

Зараз інколи обговорюють тему децентралізації енергетики. Є пропозиції встановити тисячі генераторів потужністю по 1 МВт біля теплокомуненерго, шкіл і лікарень тощо по всій Україні. Тобто роздробити систему, і ніби це вже буде децентралізація, незалежність. Але цього замало.

Так, з військової точки зору, це убезпечує від ракетних ударів, адже бити по таких об’єктах дуже витратно. Плюс цей об’єкт стоїть біля споживача й одразу подає електроенергію. Хоча, з іншого боку, наразі вона у нас велика, об’єднана і цільна. І це, в принципі, рятувало ситуацію і рятує далі.

Загалом просто зупинити роботу теплових електростанцій чи зменшити роботу атомних, і перейти на такі точкові маленькі станції, генератори — це неправильно і дуже дорого. Треба зберегти систему, яка існує: ТЕС, АЕС, ГЕС. Наприклад, АЕС з п’ятьма блоками по 1000 МВт —  там набагато дешевше виробляти енергію.

Якщо ми підемо шляхом децентралізації, то через високу вартість ідею зможуть реалізувати приблизно на 2%. Адже 1 МВт — це в середньому $1 млн, а таких установок у кожному регіоні потрібно буде не менше 20 встановити. Це бізнес, на якому люди хочуть заробити, що зрозуміло. Але проблема споживача в тому, що також зростатимуть тарифи на електроенергію й тепло.

Нова генерація

Якщо говорити про поствоєнний період, то Україні треба будувати нову генерацію: нові ТЕС замість вугільних, або сучасні вугільні системи очистки замість тих, які існують. Те ж стосується й АЕС. Їхні терміни експлуатації завершуються. Наприклад, на Хмельницький АЕС є два блоки нові, які ще довго працюватимуть, у Рівному — один блок, а Південноукраїнську АЕС доведеться закрити, але все одно певний час вона буде допрацьовувати.

Війна — час і можливість для того, щоб дійсно зібрати гроші і спробувати зробити це. Раніше стояло питання: де взяти інвестиції на будівництво нових блоків АЕС, ТЕС. Зараз є розуміння цього.

АЕС — це великий об’єкт. Тому як змінюється енергетика України, треба дивитися по видобутку газу. Зараз ми видобуваємо 18 млрд кубометрів, видобували — 20 млрд кубів. Тобто існує певний дефіцит газу, хоча промисловість і населення суттєво зменшили його споживання. Є тимчасово окуповані області, куди газ теж не постачають. При всьому цьому ми не можемо різко збільшити видобуток, а тому ми все одно будемо залежні від імпорту газу. У випадку все-таки віднайдення інвестицій, збільшення видобутку і, на жаль, подальшого скорочення споживання газу, експорт газу стане можливим.

Також можливий і експорт електроенергії. Якщо енергосистема не буде масштабно руйнуватися надалі, то в літній період ми зможемо експортувати електроенергію за умови технічної можливості, оскільки деякі станції пошкоджені, зруйновані. І саме в цьому напрямі, власне, було би цікаво залучати потенційних інвесторів. Точніше, шукати гроші, щоб будувати в Україні нові об’єкти атомної й теплової генерації.

До питання щодо транзиту російського газу після 2024 року

Теоретично транзит російського газу може припинитися до 2024 року, практично ж можна продовжити дію контракту. Тільки укладати його буде вже не Україна, а напряму якісь європейські компанії.

Якщо не стане транзитного газу, тоді нам все одно потрібно буде використовувати більші обсяги газу або електроенергії, щоб працювали компресорні станції, які проштовхують цей газ до споживачів. І, можливо, навіть доведеться будувати такі станції й інші з’єднувальні газопроводи, щоб гнати газ. Наприклад, він ішов 50 км до конкретного села, але тепер не дійде, бо для цього потрібно буде напряму встановити ще 15 км труби.

У 2021 році розглядався проєкт реконструкції ГТС, який затягнув на 2 млрд доларів. Маю думку, що коли припиниться транзит, то ми просто опинимося в ситуації дефіциту газу для населення. Це величезна проблема. Тому що не всі регіони зможуть отримати цей газ через брак тиску. Для того, щоб зимою забезпечити всіх споживачів газом, треба закачати у підземні сховища як мінімум 20 млрд кубометрів. І тоді піднімати його зі сховищ і прокачувати далі по регіонах.

Я часто згадую 2009 рік. Тоді запаси були великими, і ми змогли пройти період, коли відключали газ. З іншого боку, кількість споживачів зараз менша, але все одно люди живуть в селах, районних центрах. І тиск є не у всіх. За наявності нових сучасних котлів можна витягнути газ із системи, а старим котлам просто не вистачить тиску. І така перспектива може бути на наступний опалювальний сезон та ближче до 2025 року.

Що чекає на вугільну сферу

З вугіллям в Україні ситуація не менш складна. У 2013 році ми видобували 84 млн тонн вугілля. Після окупації Донбасу там залишилось фактично 35 млн тонн якісного вугілля з хороших шахт. Тож вже у 2020-2021 роках країна дійшла до видобутку у 32 млн тонн, що також менше на третину. Зрозуміло, що Луганська, Вуглегірська і Запорізька ТЕС не працюють, а тому особливо немає для чого видобувати те вугілля.

У свою чергу, ДТЕК потрапляє у ситуацію, коли вугілля є, а що з ним робити, незрозуміло. Та, звісно, буде й надалі видобувати, щоб забезпечувати інші теплові електростанції.

Якщо говорити про 2023-2024 роки, то обсягу видобутого вугілля вистачить для теплової генерації. Але більше навантаження може брати АЕС і ГЕС, тож роль ТЕС зменшиться. Якщо раніше вони займали приблизно 25% ринку, то зараз очікується 15-20%. Відповідно, через це зменшиться і видобуток. А шахти, які знаходяться не у прифронтовій зоні, будуть скорочуватися. На жаль, такі кроки дуже ймовірні.

Замість вугільної справи може бути якась інша генерація. Але своє вугілля краще видобувати, коли не від кого не залежиш. Якщо ми будуємо газову генерацію, замінюючи нею вугільну, то перспективу бачимо десь через 10-20 років. То де тоді цей газ взяти? Чи його вистачить? І яка ціна буде на нього? Чи ми будемо купувати в Європі по 1000 доларів? Загалом, вугільна шахта — це суспільний довготривалий контракт. Коли в тебе є цей ресурс, ти можеш самостійно його видобувати.

Чи врятує Україну зелена енергетика

Зелена енергетика — це добре. Але що робити, коли сонце не світить і вітер не дме? Потрібно включати якусь іншу генерацію — наприклад, вугільну або газову. Вугільна у нас була. У світі ж пішли шляхом газової генерації, тобто будували ТЕС на газу. До речі, «Північний потік» будували саме для резервної газової генерації, щоб газом закривати ті періоди, коли немає сонячної енергії. Тож і нам треба мати таку саму систему. Має бути резервна генерація, але вона у підсумку обходиться дорожче.

Наприклад, ви ніби берете дешеву сонячну електроенергію, споживач її отримує, платить за все. І раптом її немає. Тоді треба вже запускати дорогу газову енергію. А хто знайде на це гроші? Хто їх вкладатиме, в яких регіонах? У центральних і північних районах такі об’єкти невигідні. Тому для нас це не стане вирішенням проблеми.

Можливо, точково й індивідуально для людей, в літній період, це буде вирішенням проблеми. Але це дуже дорого оплачувати. Ті країни, які розвивають «зелений тариф», наприклад, Китай, вкладали туди великі гроші, фактично дотували цей напрям. Для нас це поки що перспектива розвитку.

Після Перемоги…

Сподіваємося, що війна невдовзі закінчиться, і в нас принаймні буде розуміння того, що економіка запрацює. А далі треба думати, як захистити енергосистему в цілому для того, щоб тарифи були прийнятними для людей. Вони все одно будуть підвищуватися, але це повинно бути так, щоб люди хоча би могли їх виплачувати. Я не бачу песимізму чи скептицизму у цих питаннях, але нам потрібно принаймні зберігати і цінувати ту енергосистему, яку маємо. А фактично, нам просто варто шукати своє місце у світовій економіці.