П’ять «кутів» Закону про лобіювання в Україні: критика і переваги

Олесь Дмитренко, Старший GR-менеджер в СFC Big Ideas, спеціально для Banker.ua

Восени 2025 року набуде чинності Закон про лобіювання, навколо якого точаться суперечки й дискусії. За що саме його критикують і які його переваги? З позиції практика окреслю п’ять кутів, під якими розглядають Закон про лобіювання: vulgaris, антикорупційний, бізнесовий, професійний і практичний.

Головний Telegram-канал банкірів

Підписатися

Контекст

Ініційований Кабінетом Міністрів і розроблений НАЗК Закон про лобіювання, як оголошено, є офіційним зобов’язанням України перед ЄС. Щоправда, у більшості країн-членів ЄС таке регулювання відсутнє.

Верховна Рада ухвалила Закон 23 лютого 2024 року, Президент підписав його 12 березня, 14 березня він набув чинності. Запрацює він лише після запуску Реєстру прозорості, імплементацію якого перенесли з 1 січня на 1 вересня 2025 року.

Кут перший: Vulgaris

Латинським терміном vulgaris я позначив «простонародний» підхід до справи. Ідеться про обурення, супротив і подібні реакції, що викликає у деяких Закон про лобіювання. Хоч емоційна реакція — найпростіший спосіб висловити ставлення до нових явищ, народна позиція не така вже й проста, як здається.

За Конституцією, джерелом влади в Україні є народ. Отже, кожен громадянин має право впливати на законотворчість. Для цього йому не потрібно набувати «особливого статусу». Це конституційне право кожного українця.

Натомість стаття 10, п. 5. Закону про лобіювання говорить, що відтепер «забороняється здійснювати лобіювання особам, які не отримали статусу суб’єкта лобіювання». Чи не порушує ця нова регуляція Конституцію України? Адже обмежує право громадян впливати на владу, джерелом якої вони є.

Простіше кажучи, відколи це громадянин має набувати особливого статусу, щоб впливати на законотворчість у своїй же країні? І що це за невеличка група осіб, яких ознаменували типовим українським словом (лобістами), ексклюзивний статус яких дозволяє їм взаємодіяти з владою?

Наступне. Уявіть себе на хвилину диктатором, одягненим у костюм із багатьма кишенями. В одній — парламент, в іншій — міністри, ще в одній — НБУ, не здивуюся, якщо в одній із них — церква, аж гульк — проблема! Кишеня для лобістів відсутня. Тож пришиймо її у такому разі до «костюма». Тепер лобісти під цілковитим контролем. Хто пручатиметься, того покараємо — згідно з Законом про лобіювання.

Матеріал підготовлено для 16 номера журналу Banker, який можна придбати тут.

Зрештою, яку модель економіки будуємо? З часів відновлення незалежності у 1991-му на це питання досі ніхто чітко не відповів. Яка вона, українська модель економіки? Соціалістична? Капіталістична? Лібертаріанська?

Якщо відновлюємо соціалізм (зі значним ступенем присутності держави «на кухні» пересічної людини й безліччю бюрократичних перепон у її повсякденному житті), то питань нема. Створення ще однієї регуляції (цього разу — лобістів) цілком вписується в соціалістичну, комуністичну й подібну концепції.

Якщо ж наша модель навпаки полягає у дерегуляції, спрощенні, зменшенні залежності громадянина від бюрократії, то навіщо обтяжувати бізнес звітами про те, хто куди ходив і з ким про що спілкувався, і карати тих, хто поставив не там галочку або не зрозумів, що тепер вони лобісти?

Представники НАЗК, що де-юре відповідає за розробку й імплементацію Реєстру прозорості, зазвичай із усмішкою реагують на закиди типу «vulgaris». У той час як дискурс про економічну модель залишимо економістам, в жодному разі про порушення Конституції не йдеться, запевняють вони. Навпаки, Закон має на меті забезпечити прозорість впливу на ухвалення законодавчих рішень. Адже, окрім «білих лобістів», діяльність яких можемо назвати доброчесною, існує тіньова діяльність сумнівних осіб, що в незаконний спосіб впливають на рішення в органах держвлади. Саме тіньова діяльність і є порушенням прав громадян.

Кут другий: антикорупційний

Однією з офіційних причин упровадження Закону про лобіювання вважають антикорупційну. Це також викликає низку питань. Як відомо, корупція передбачає чинник (корумпованого) держслужбовця. А що, як чиновники некорумповані? Потреба в додатковому регулюванні відпаде сама собою.

Коли ж ідеться про подолання корупції саме в ешелонах влади, то які норми цього Закону запобігають корупції з боку держслужбовців? Відповідь: жодні. Таких норм цей закон не містить. Яка ж офіційна позиція щодо відсутності антикорупційних вимог до службовців?

В Україні й без того за корупцію посадовців відповідають аж чотири органи: НАЗК перевіряє декларації і конфлікти інтересів, НАБУ розслідує злочини, САП веде справи до суду, а Вищий антикорупційний суд виносить вироки. Чиновник зобов’язаний щороку подавати декларацію, уникати конфлікту інтересів, не брати дарунків і пояснювати походження свого майна, не кажучи про відповідальність перед законом. Тож створення «п’ятого» джерела контролю може дати зворотний ефект. Чиновник просто уникатиме зустрічей з лобістами, щоб не мати справу з додатковим навантаженням.

Кут третій: бізнесовий

Одне з найпоширеніших і найболючіших питань, яке ставлять підприємці, — навіщо створювати перепони на шляху бізнесу для успішної роботи в Україні? Мова йде про вимогу реєструватися «суб’єктами лобізму» компаніям, головний господарчий вид діяльності яких не має жодного стосунку до лобіювання. Наприклад, The Coca‑Cola Company, в статуті якої заборонено займатися іншими видами діяльності, окрім як виробництво напоїв.

До того ж, навіщо адміністративно обтяжувати бізнес вимогою звітувати саме двічі на рік, а не раз? Навіщо у звіті повторно заповнювати ті самі дані про одних і тих же «клієнтів», «стейкхолдерів», договори (зазвичай термін дії договору один рік)? Навіщо держава вимагає звіт про витрати на лобіювання? Якщо це стосується корупції, то див. «Кут другий»: чому не вимагає звіту про «дарунки» від держслужбовців? Чи не це є втручанням у діяльність бізнесу?

Коли ж ідеться про прозорість, то перш ніж вимагати її від бізнесу, можливо, державним агенціям варто подати приклад? Проблема в тому, що дані про їхніх співробітників часто заховані, відсутні або неактуальні.

На більшість практичних питань, що ставить бізнес, перш ніж запрацює Закон про лобіювання, НАЗК не має чітких відповідей. Проте впровадження Закону передбачає буфер часу на з’ясування подібних питань без каральних дій.

Кут четвертий: професійний

Оскільки термін «лобісти» викликає найконфузніші асоціації серед українців, донині превалюють терміни GR (Government Relations — зв’язки з органами державної влади), Advocacy (адвокація) і навіть PR (Public Relations) і PA (Public Affairs — зв’язки з громадськістю).

На мою думку, головний термін у цьому контексті — GR, до якого може входити низка вужчих напрямів — власне, лобіювання (захист або просування інтересів компаній), адвокація (особливо коли йдеться про громадські ініціативи, пов’язані із захистом прав людини тощо) і частково PR (якщо перетинається з державою).

Про який саме захист інтересів компаній ідеться? Як відомо, сучасна економіка не стоїть на місці, виникають нові галузі. Наприклад, гіг-економіка, цифрові платформи, EdTech, криптовалюта тощо. Чи існує відповідне законодавство, що сприяє їхньому розвитку, дає зрозумілі правила гри для галузі і зміцнює економіку країни через сприятливу податкову політику?

Отже, маємо перший кейс лобіювання: захист компаній, що представляють нову хвилю економіки, створення нових законодавчих ініціатив, новаторство. Але маємо і протилежний кейс: усунення застарілих норм для цілих галузей або наявність вимог, що перешкоджають нормальній роботі бізнесу. Це просте пояснення того, чим займаються лобісти. Тож для лобістських фірм, що професійно супроводжують клієнтів у взаємодії з органами держвлади, Закон про лобіювання не повинен бути проблемою.

Чимало компаній, що позиціонують себе як лобістські, приховують інформацію про своїх клієнтів. Ми не знаємо, «на кого» вони працюють. Це створює зону ризику, особливо, зважаючи на воєнний контекст в Україні. Тож для тіньових лобістів Закон стане великою проблемою.

Не здивуюся, якщо частина лобістських компаній залишиться в тіні, не бажаючи розкривати відомості про своїх клієнтів. З іншого боку, це створить вікно можливостей для доброчесних лобістів.

Кут п’ятий: практичний

Із досвіду зазначу, що теперішня культура діалогу між бізнесом і органами держвлади в Україні на доволі високому рівні. Ось деякі ознаки: компетентність обох сторін, діалог навіть за різних точок зору, вміння досягати консенсусу і йти на взаємовигідні компроміси, позитивні результати і відсутність корупції.

Звісно, що чиновників критикують. Чимало рішень шкодять бізнесу, і доводиться докладати зусиль, щоб їх скасувати. На це йде багато часу. Така вже специфіка галузі лобіювання в усьому світі.

Завжди існує ризик свавілля з боку держслужбовців щодо того, кого запрошувати на обговорення того чи іншого питання, а кого ні. Закон про лобіювання зменшить цей ризик.

Що дає закон?

Закон дає низку переваг для тих, хто займається доброчесним лобіюванням, зареєстрованих у Реєстрі прозорості. Серед них такі права:

1. Перебувати на території держорганів (входити до адмінбудівель).
2. Подавати аналітичні матеріали. До «Справи законопроєкту» тепер будуть вноситися аналітичні матеріали, надані суб’єктами лобіювання.
3. Співавторство законопроєкту з боку суб’єктів лобіювання.
4. Присутність і виступ на нарадах профільних комітетів ВР для «суб’єктів лобіювання, які подали аналітичні матеріали».
5. Чіткість у визначенні деяких важливих питань. Наприклад, окреслені правила етики і методи лобіювання, зміст «Договору лобіювання» з урахуванням витрат, а також різниця між «іншими видами правничої допомоги» і суто лобіюванням, у той час як держава зобов’язана створювати належні умови для здійснення лобіювання.

Попри критику з усіх боків, Закон про лобіювання створить зрозумілу юридичну площину для законної діяльності лобістів в Україні. Відтепер доброчесні лобісти зможуть офіційно перебувати на території органів держвлади, брати участь у обговоренні проблематики, що стосується їхніх клієнтів, надавати фахові рекомендації. Закон сприятиме детінізації взаємодії з державою.