Від рисового поля до цифрової імперії: в чому секрет економічного успіху Південної Кореї

Ще кілька десятиліть тому Південна Корея була бідною аграрною країною з розбитою війною інфраструктурою. Сьогодні — це технологічний гігант, провідний експортер у галузі напівпровідників і суднобудування з ВВП розміром у понад $1,8 трлн. Але за вражаючими цифрами — не лише індустріалізація й інновації, а й виважена політика: продумана система оподаткування, чітка банківська регуляція, прозоре корпоративне управління й гнучка монетарна стратегія. Banker.ua розбирався, в чому полягає успішність Південної Кореї.

Головний Telegram-канал банкірів

Підписатися

Маленька країна з квітучою економікою

Південна Корея — одна з провідних економік світу з ВВП близько $1.8 трлн у 2024 році, що стабільно тримає її в першій п’ятнадцятці глобальних лідерів за обсягом економіки та в G20. Водночас за ВВП на душу населення (понад $35 тис.) країна обганяє низку європейських держав. У центрі економічної моделі — потужний експортно орієнтований промисловий сектор, який формує експортні доходи ВВП. Основні експортні статті — напівпровідники, автомобілі, суднобудування, електроніка, ІТ-послуги, а також високотехнологічна продукція, яку виробляють національні гіганти: Samsung, Hyundai, LG, SK Group та інші.

Уряд активно просуває індустріальну трансформацію через комплексні програми модернізації — зокрема, Digital New Deal (штучний інтелект, 5G, big data, автоматизація) та Green New Deal (відновлювана енергетика, «зелене» будівництво). Ці заходи підтримуються прямими інвестиціями, податковими пільгами, державно-приватним партнерством. Паралельно країна активно розвиває креативну економіку: культурний експорт, зокрема K-pop, серіали та геймінг.

Після пандемії та на тлі глобальних збоїв у ланцюгах постачання, економіка Республіки Корея зіштовхнулася з новими викликами. У 2025 році, зважаючи на політичну нестабільність і геополітичні ризики, включно з напруженням у Південнокитайському морі та посиленням торгівельних обмежень з боку США й Китаю, темпи зростання економіки можуть знизитися. Водночас експерти Організації економічного співробітництва та розвитку (OECD) прогнозують повернення до помірного відновлення — до 2,2 % у 2026 році, за умови стабілізації внутрішньої ситуації та зростання споживчої активності.

Також уряд не відмовляється від фіскальних стимулів: діють програми підтримки малого й середнього бізнесу, дотації на електромобілі, субсидії на виробництво мікрочипів, а також заходи підтримки домогосподарств через зниження податкового навантаження. Такий підхід дозволяє країні зберігати баланс між бюджетною дисципліною та економічною підтримкою в умовах глобальної турбулентності.

Як працює корейська модель фінансової рівноваги

Фінансова архітектура Південної Кореї поєднує стабільність і гнучкість. Центральний банк Central Bank of Korea (BOK) проводить розумну політику: з одного боку, стримує інфляцію, з іншого — підтримує економічну динаміку через монетарне стимулювання. Протягом 2024–2025 років BOK кілька разів знижував облікову ставку — наразі вона становить близько 2,5 %, що має підтримати споживчий попит і стимулювати кредитування в умовах зниження ділової активності. Інфляція наближається до цільового рівня в 2 %, тому регулятор зберігає помірну м’якість, але з прицілом на фінансову стійкість.

Південнокорейська банківська система є однією з найстійкіших у Азії. Усі банки мають високі показники капіталу, а також добре диверсифіковані джерела ліквідності. Значна частина банків — комерційні, з приватним або змішаним капіталом, але держава через KDB (Korea Development Bank) та IBK (Industrial Bank of Korea) зберігає вплив у стратегічних секторах, особливо для підтримки малого бізнесу, експорту та інновацій.

Особливістю фінансового ландшафту Кореї є вплив чеболів — багатогалузевих конгломератів (Samsung, Hyundai, LG), які займають ключові позиції в економіці. Проте законодавчо обмежено їхню можливість володіти банками напряму — задля уникнення надмірної концентрації ризиків і конфліктів інтересів. Це дозволяє зберігати незалежність банківської системи та гарантувати справедливу конкуренцію.

Останніми роками уряд активно просуває фінансову модернізацію. Зокрема, реформу корпоративного управління, яка передбачає впровадження фідуціарних обов’язків (моральний і правовий обов’язок керівників діяти в інтересах компанії та її акціонерів) для акціонерів і підвищення прозорості структури власності. Одночасно розвивається фінтех-сектор: з’являються цифрові банки (наприклад, Kakao Bank і K Bank), які зручно інтегровані у щоденне життя громадян через мобільні додатки, цифрову ідентифікацію та онлайн-кредитування.

Банківська система також активно підтримує перехід до «зеленого» фінансування — великі банківські установи інтегрували ESG-показники у свою кредитну політику. У межах державно-приватних партнерств банки надають пільгові кредити для проєктів у сфері відновлюваної енергетики, екотранспорту, сталого будівництва. Це сприяє не лише зниженню кліматичних ризиків, а й підвищує конкурентоздатність Кореї на глобальному ринку сталого капіталу.

Ідеальний податковий баланс

Південнокорейська система оподаткування — це приклад збалансованої податкової політики, яка стимулює розвиток інноваційних галузей і водночас забезпечує стабільне наповнення бюджету. У країні діє прогресивна шкала корпоративного податку: 10 % — для компаній з прибутком до 200 млн корейських вон, 20 % — від 200 млн до 20 млрд корейських вон, 22 % — від 20 млрд до 300 млрд корейських вон, 25% — понад 300 млрд корейських вон. Таке поділення дозволяє одночасно підтримувати малий і середній бізнес та ефективно оподатковувати великі транснаціональні компанії.

Особливий акцент — на підтримку високотехнологічних галузей та науково-дослідницьких центрів. У межах закону K-CHIPS Act, що був прийнятий у відповідь на глобальну боротьбу за мікрочипи, держава надає щедрі податкові стимули. Таким чином, податкова політика працює не лише як фіскальний інструмент, а й як важіль економічного розвитку.

Ще одним важливим інструментом є вільні економічні зони (KFEZ) і спеціальні інноваційні зони. У них діють значні пільги, які створюють надзвичайно сприятливе середовище для іноземних інвесторів та трансферу технологій.

Податкові стимули активно застосовуються і в межах підтримки малого та середнього бізнесу: діють субсидії на наймання працівників, гранти на цифрову трансформацію, пільгові кредити, а також зниження податкового навантаження для компаній у перші роки діяльності. Уряд також сприяє екологічному переходу — компанії, що реалізують «зелені» проєкти, можуть отримати додаткові податкові відрахування, участь у державно-приватних програмах фінансування та пріоритет при доступі до держзакупівель.

Водночас Південна Корея зберігає жорсткий контроль за ухиленням від сплати податків: податкові органи інтегровані з цифровими сервісами, а автоматизоване звітування й обмін даними між банками, митницею та податковими службами знижують можливості для маніпуляцій. Така система сприяє прозорості бізнесу, а водночас — високому рівню довіри до держави як до економічного партнера.

Стратегічний партнер для наслідування

Південнокорейська модель економіки — це не лише історія успіху, а й набір інструментів, які можуть стати дороговказом для країн з трансформаційною економікою, зокрема й України. Один із ключових уроків — системна підтримка інновацій через податкові стимули. Державні програми підтримки демонструють, як уряд може активізувати розвиток стратегічних галузей. В українських реаліях це могло б перетворити національні технопарки та наукові кластери з формальних структур на реально конкурентоспроможні центри проривних рішень.

Ще один напрям — корпоративне управління та боротьба з олігархічною концентрацією влади. У Кореї держава послідовно обмежує надмірний вплив великих фінансово-промислових груп, впроваджуючи суворі стандарти прозорості, поділу активів і незалежності рад директорів. Для України це особливо актуально, адже концентрація активів і впливу в руках кількох груп давно є гальмом для вільної конкуренції. Запровадження механізмів фідуціарної відповідальності, прозорих процедур аудиту та належного розкриття інформації — це те, що могло б радикально змінити правила гри.

Крім цього, вартий уваги досвід створення вільних економічних зон, які Південна Корея використовує як інструмент територіального розвитку. Аналогічні зони в Україні могли б стати не просто точками зростання, а привернути потенційні інвестиції. Особливо це важливо для відновлення прифронтових територій, де потрібні не лише дотації, а й системні інструменти економічного запуску.

Усе це свідчить про те, що Корея — не просто приклад “економічного дива”, а стратегічний партнер для наслідування.