АПК як приманка. Чи може сільське господарство стати інвестиційним магнітом України

Зовнішні інвестори виділяють аграрний сектор України серед найбільш цікавих для фінансових вкладень. Справа за «дрібницею» – закінчити війну. А поки що основну інвестиційну активність у галузі генерують національні гравці. Banker.ua розглядав, хто і скільки вкладає в розвиток українського агропромислового комплексу.

Головний Telegram-канал банкірів

Підписатися

Віталій КРАВЧЕНКО, спеціально для Banker.ua

Станом на початок 2024 року у світі налічувалося близько 25 трильйонів вільних грошей, які лежали на рахунках в очікуванні інвестиційних пропозицій.

Потреба України в інвестиціях у період 2023-2032 рр., за словами віцепрем’єр-міністерки економіки Юлії Свириденко, становить близько $90 млрд. Теоретично це формує ідеальний match попиту та пропозиції. Насправді ж, ці дві реальності майже не перетинаються.

Міжнародні фонди та іноземні компанії декларують всебічну підтримку українському бізнесу, справно відвідують влаштовані українським урядом  інвестиційні конференції, але не поспішають закріпити все це грошима.

Винятком є міжнародні гравці, які інвестували в українське сільське господарство та споживчий ринок задовго до повномасштабного вторгнення. Гіганти Carlsberg, Danone, Nestle, Mondelez, McDonald’s, тютюнові холдинги, навіть ті, чиї активи безпосередньо зачепили бойові дії, не залишають український ринок, хоча це вимагає значних вкладень у мінімізацію ризиків і зміну протоколів безпеки.

Так, американська компанія, один із найбільших виробників тютюнових виробів в світі Philip Morris International, чиє основне виробництво в Україні знаходиться під Харковом і було зупинено у 2022 році, інвестує понад $30 млн у запуск нового виробництва у Львівській області. Нову фабрику планують відкрити у другому кварталі поточного року.

Найбільший у світі виробник продуктів харчування, швейцарська Nestle, наприкінці 2022 року оголосила про початок будівництва нового виробничого майданчика в Україні, у Смолигові Волинської області. Він буде знаходитись поряд із дистрибуційним центром Nestlе, який працює тут уже понад 10 років. Як заявили у компанії, вони продовжують свої довгострокові інвестиції в Україну, яка завжди була важливою країною для Nestlé. Тут працюють багато фермерських господарств, які постачають дуже якісну сировину.

У проєкт інвестовано 40 млн швейцарських франків. Наразі виробництво вже стартувало. Розширення потужностей — це складова стратегії щодо формування в Україні європейського регіонального хабу для категорії кулінарних продуктів.

Сільськогосподарська корпорація Cargill постраждала в Україні двічі: у 2014 році втратила внаслідок «націоналізації» завод в окупованому рф Донецьку, а в 2022 році її активи опинилися в епіцентрі військових подій у Херсонській області. Проте корпорація продовжує зберігати команду в Україні.

Компанія «Контінентал Фармерз Груп», яка сформована на основі активів «Мрія Агрохолдинг» та Continental Farmers Group і належить саудівській SALIC, з активами на Заході України, продовжує свою роботу: торік одних податків до бюджетів усіх рівнів вона сплатила на 1,4 млрд грн. Компанія спеціалізується на виробництві зернових і олійних культур, картоплі, насіння, сільгосптехніки й елеваторів.

Carlsberg Group — одна з найбільших у світі пивоварних компаній, яка володіє в Україні заводами в Запоріжжі, Києві та Львові, в 2023 році запустила на своєму столичному підприємстві нову виробничу лінію. Як заявив CEO Carlsberg Group Якоб Ааруп-Андерсен під час свого візиту в Україну у вересні, компанія має намір інвестувати протягом 2023-2024 років 2 млрд грн в український бізнес.

Присутність чи навпаки відхід транснаціональних корпорацій з країни має не лише економічний, а й символічний ефект. Яскравим прикладом цього принципу є корпорація McDonald’s. Корпорація першою в березні 2014 року залишила Крим, ставши маркером того, що США не визнають статусу анексованого півострова. Так само безапеляційно в 2022 році McDonald’s згорнув величезний бізнес в росії.

В Україні ж компанія після піврічної паузи у березні-вересні 2022 року продовжує відкривати ресторани, у тому числі і в населених пунктах, наближених до бойових дій. Так, влітку минулого року McDonald’s повернувся до Кривого Рогу – тобто менш ніж за 100 км від лінії фронту.

Згідно з фінансовим звітом McDonald’s Україна, виторг компанії за перші дев’ять місяців 2023 року склав 9.3 млрд грн порівняно з лише 1.8 млрд грн за відповідний період 2022 року. Станом на 24 лютого в Україні працювало 109 ресторанів мережі, зараз їхня кількість знову близька до сотні. І всі ці ресторани працюють на українській сировині, у партнерстві з місцевими фермерами й агровиробництвами.

Плями на сонці

Привабливість українського аграрного та продовольчого ринку для інвесторів знижують очевидні міркування безпеки, фактори, які прямо не пов’язані з війною, але породжені нею, а також національні «особливості» інвестклімату.

Так, багато балів від інвестпривабливості АПК відмінусувала тимчасова втрата  Україною статусу «транзитної» країни. Після 24 лютого 2022 року навігація у Причорномор’ї виявилася якщо не блокованою, то як мінімум дуже утрудненою з відповідними наслідками для тарифів на фрахт суден та страхування вантажів. Що стосується наземних кордонів, то зі Сходу переміщення через них зі зрозумілих причин зупинено, а із Заходу вже більше 10 місяців ситуація залишається слабко прогнозованою через перманентні протести різних груп європейських професійних об’єднань — фермерів і перевізників.

Але значно важливіше, що навіть після закінчення війни кордони України з Білоруссю та рф не будуть повністю вільними, тому про масштабний товаропотік через ці країни можна забути.

Таким чином у сухому залишку в очах зовнішніх інвесторів Україна на поточному етапі та в найближчій перспективі — це кінцевий ринок із невисокою ємністю та низькою купівельною спроможністю.

Ще один фактор, який часто недооцінюють вітчизняні чиновники, закликаючи іноземний капітал у країну — це поганий досвід, з яким уже доводилося мати справу носіям цього капіталу.

Іноземні інвестори двічі масово відкривали для себе Україну. Вперше — на самому початку після здобуття незалежності, з 1992 до 1998 року, тобто під час першої фінансової кризи. І вдруге — після Помаранчевої революції та протягом першої половини каденції президента Віктора Ющенка.

Без сумніву, після закінчення війни буде третя хвиля, але досвід перших двох безперечно впливатиме на її інтенсивність. А цей досвід не можна назвати виключно позитивним. Це стосується як непрогнозованої державної політики, вибіркового підходу до гравців, так і корпоративних відносин із українськими компаніями. Дефолт холдингу «Мрія» у 2014 році, а останні півтора роки — протистояння холдингу Kernel та міноритарних інвесторів після делістингу компанії з Варшавської фондової біржі не йдуть на користь іміджу українського АПК та не зміцнюють його привабливість для вкладень.

Тому найімовірніший портрет «іноземного інвестора», якому в короткостроковій перспективі цікава Україна, — це спекулянт, який фактично купує задешево і готовий ризикнути, розраховуючи зірвати великий куш. Така модель не обіцяє довгострокового позитивного ефекту для економіки.

Стратегічних же гравців, які професійно могли б зайти в аграрний сектор України, зупиняють крім всього іншого показники рентабельності галузі, які суттєво знизилися. Так, середня прибутковість виробництва більшості сільгоспкультур в Україні різко зменшилась порівняно з довоєнною через проблеми з логістикою, подорожчання матеріальних ресурсів та низькі закупівельні  внутрішні та світові ціни. Так, порівняно з 2021 роком, у 2023-му рентабельність виробництва пшениці знизилася з 81 до -14 $/тонна, кукурудзи — з 67 до -21 $/тонна, сої Kernel — з 270 до 96 $/тонна, ячменю Kernel — з 45 до -48 $/тонна.

Наступна проблема — поріг входу. «Скупити задешево» в Україні ще треба вміти. Українські власники бізнесу та активів дуже важко розлучаються зі своєю власністю і якщо готові це зробити, то лише за винятковий прайс, який не корелюється з поточними ризиками. На побутовому рівні простежити цю тенденцію можна, порівнюючи вартість нерухомості в Києві та, наприклад, в Іспанії. Часто в Іспанії — країні-члені ЄС, не охопленій війною, ціна квартири буде нижчою за аналогічний український об’єкт.

Тренд скупки активів дійсно є, але його драйверами є знову-таки українські гравці, які беруть активну участь в аукціонах Prozorro і купують державні активи, у тому числі аграрні, з метою їхнього розвитку.

І нарешті пул факторів, які прийнято відносити до особливостей українського інвестклімату. Це корупція, недовіра до судової системи, забюрократизовані протоколи отримання різноманітних ліцензій та дозволів — список цей надто добре відомий. За останні два роки до нього додалася і демографія. В Україні наявний дефіцит робочої сили через міграцію та війну, а після її завершення ця проблема посилюватиметься в міру старіння населення.

Не вирок, а надія

Якщо підбивати підсумки, то основним інвестором в український АПК та харчову промисловість залишається вітчизняний підприємець та транснаціональні компанії, які прийшли на український ринок давно і «обросли» тут активами.

Гарна новина в тому, що українські бізнеси можуть спертися, що втішно, на фінансову підтримку державних банків. Саме вони є найбільш активними кредиторами вітчизняного аграрного сектору. За даними Мінекономіки,  на кінець грудня 2023 року банки видали українському бізнесу 25 тис. кредитів за програмою «Доступні кредити 5-7-9%» на загальну суму 95 млрд грн. При цьому саме аграрії  залучили половину з цих коштів.

Серед регіонів лідерами за сумами укладених кредитних договорів є Львівська, Одеська, Дніпропетровська, Харківська, Київська, Вінницька області та м. Київ. У програмі беруть участь 45 банків, найбільшу кількість кредитів видали Приватбанк, Ощадбанк і Райффайзен Банк.

Серед найбільш успішних кейсів співпраці аграрних компаній та державних банків можна згадати кредитну угоду, яку Ощадбанк уклав із агропромисловим холдингом «Астарта», найбільшим виробником цукру в країні, для фінансування інвестиційного проєкту з будівництва заводу з поглибленої переробки сої. Передбачається, що кредит на розвиток переробки буде видано на 7 років, а сума кредитування становитиме $60 млн.

Ще одна хороша новина в тому, що український АПК і Україна загалом мають серйозний «козир у рукаві» — майбутній вступ до Євросоюзу. За різними оцінками, процес інтеграції може зайняти до 7 років, що за мірками ЄС є буквально реактивною швидкістю. А повоєнна Україна-член Євросоюзу є бажаним партнером на всіх рівнях, зокрема й інвестиційному.