Технологічний борг банку: скільки коштують рішення, які вже не встигають за бізнесом

Матеріал підготовлений у партнерстві з PayForce

Новий банківський сервіс може затриматися із запуском не через сам продукт, а через застарілі системи, складні інтеграції та ризик зачепити вже наявні функції. З роками таких залежностей більшає, і кожна зміна потребує дедалі більше часу та ресурсів. У цьому й полягає практичний вимір технологічного боргу. Банк платить за старі рішення не лише витратами на підтримку, а й повільнішими запусками продуктів, додатковим навантаженням на розробників і ризиками під час оновлень. Розбираємося, як виникає технологічний борг, у що він обходиться банкам і як модернізувати системи, не зупиняючи бізнес і не створюючи нових залежностей.

Головний Telegram-канал банкірів

Підписатися

Бюджет іде на підтримку того, що вже є

Технологічний борг рідко видно у фінансовій звітності як окрему статтю витрат. Він розподілений між підтримкою інфраструктури, роботою ІТ-команд, виправленням помилок і доробками, без яких не обходиться жоден запуск нової функції.

Масштаб проблеми показують дослідження фінансового сектору. KPMG Global Tech Report 2026: Financial Services ґрунтується на опитуванні 760 технологічних керівників фінансових організацій. За його даними, третина з них спрямовує понад 40% технологічного бюджету на підтримку наявних систем. Аналогічну частку на розвиток закладають лише 23% респондентів, а на трансформацію — 9%. 45% опитаних визнають, що через тиск витрат упускають можливості інвестувати в нові технології, а 43% — що вартість усунення технологічного боргу заважає фінансувати нові програми.

Водночас 52% респондентів вважають, що понад 40% цінності від цифрових технологій їм дають саме базові, ядрові платформи. Отже, проблема не в тому, що банки інвестують у фундамент. Проблема в тому, що застарілий фундамент поглинає ресурси замість того, щоб створювати цінність.

Схожу тенденцію фіксує Європейський банківський орган (EBA). У звіті з оцінки ризиків за червень 2026 року зазначено, що у 2025-му витрати на ІКТ становили 32,1% інших адміністративних витрат банків проти 31,2% роком раніше. 72% банків назвали основні банківські системи та платіжну інфраструктуру серед ключових джерел ІТ-витрат.

Ці показники не означають, що всі витрати зумовлені застарілою архітектурою: банки інвестують і в нові технології, і в кібербезпеку, і в цифрові канали. Але вони показують, наскільки дорого обходиться утримання технологічної основи, на якій працює бізнес.

Найдорожчі зміни ті, яких не бачить клієнт

Клієнт оцінює банк за простими критеріями: чи можна швидко відкрити рахунок, переказати гроші або отримати послугу без дзвінка в підтримку. Скільки систем обмінюються даними за кожною такою дією, він не замислюється. А саме тут і виникають приховані витрати.

Дані клієнта доводиться оновлювати в кількох системах, бо автоматизованого обміну між ними немає або він працює з обмеженнями. Частину операцій співробітники виконують вручну. Окремий процес залежить від модуля, який давно не оновлювали, бо його заміна зачепить суміжні сервіси.

Поки навантаження невелике, такі обхідні рішення здаються прийнятними. Але з ростом кількості продуктів і клієнтів вони перетворюються на постійне джерело роботи для ІТ-команди. Фахівці витрачають час не на розвиток сервісів, а на те, щоб нові зміни не зламали старі.

Є й менш очевидний ризик — залежність від людей, які знають, як насправді працює система. Частина логіки не задокументована, окремі інтеграції побудовані під конкретні обставини. Коли такий фахівець недоступний або команда змінюється, навіть невелике оновлення потребує додаткових перевірок.

Коли ІТ-обмеження стають бізнес-проблемою

Найпомітніше це тоді, коли банку потрібно швидко змінити продукт. Конкуренти вже запустили нову можливість, бізнес-підрозділ має готовий сценарій, а реалізація затягується через технічні залежності. Ціну такої затримки складно порахувати точно: це можуть бути втрачені продажі, додаткові витрати на розробку або відкладені інші завдання.

Не кожна затримка свідчить про технологічний борг: на строки впливають регуляторні вимоги, безпека, тестування, доступність фахівців. Але якщо ті самі труднощі повторюються під час кожної нової інтеграції, варто перевірити саму архітектуру.

Для українських банків до цього додаються власні чинники: регуляторні зміни, зокрема запровадження відкритого банкінгу, і підвищені вимоги до безперервності сервісів в умовах війни. Негнучка архітектура перетворює кожне таке завдання на окремий складний проєкт.

Окреме питання — дані. Банки дедалі активніше використовують аналітику й інструменти штучного інтелекту, а для цього потрібні доступні, узгоджені та якісні дані. Якщо вони розпорошені між системами, дублюються або зберігаються в різних форматах, підготовка до впровадження ШІ може виявитися складнішою за саме впровадження. Тоді технічне обмеження вже впливає на рішення керівництва: які продукти запускати першими, скільки закладати на розробку і чи братися за проєкт у заплановані строки взагалі.

З чого починати модернізацію

Перебудовувати всю інфраструктуру одночасно дорого й ризиковано. Для банку, який має працювати безперервно, масштабна заміна систем без чіткого плану може створити більше проблем, ніж розв’язати.

Щоб визначити пріоритети, корисно зіставити чотири критерії: вартість підтримки, частоту змін, операційний ризик і вплив системи на бізнес. Насамперед уваги потребують компоненти, які дорого супроводжувати, складно змінювати і які водночас критичні для розвитку продуктів. Такий підхід допомагає обґрунтувати інвестиції й не витрачати кошти на заміну системи лише через її вік.

Модернізація без нового боргу

Визначити, що оновлювати, — лише половина завдання. Друга половина — не створити нового технологічного боргу. Платформа, яка приходить на зміну застарілій системі, має дозволяти розвиватися поступово, легко інтегруватися з іншими сервісами і не робити банк заручником одного постачальника.

У цьому напрямку працює і PayForce — українська технологічна компанія з понад 20-річною банківською експертизою, яка понад 10 років розробляє рішення дистанційного банкінгу. Її платформа iBank — єдина архітектура з понад 20 модулів для обслуговування фізичних осіб, фізичних осіб-підприємців і юридичних осіб, на якій уже працюють понад 10 банків. Модулі підключаються або оновлюються окремо, без зупинки наявних сервісів і без одночасної перебудови всієї системи. Відкриті API зменшують потребу в обхідних рішеннях, з яких і накопичується технологічний борг.

Не менш важливо, на яких умовах банк працює з платформою. Що більше свободи у виборі моделі, то менший ризик нової залежності. Платформу можна отримати у власність за моделлю «золотої ліцензії» з невиключними правами на інтелектуальну власність і розвивати силами власної команди. А можна залишити супровід за технологічним партнером. Тоді цінність партнерства вимірюється не лише якістю підтримки, а й тим, наскільки партнер випереджає ринок. Він має завчасно бачити регуляторні та технологічні зміни й готувати до них платформу, поки банк зосереджений на власних продуктах.

Для банків-партнерів новий регуляторний вимір став не терміновим ІТ-проєктом із ризиком зірвати строки, а плановим кроком з передбачуваним результатом.

Витрати, які варто рахувати наперед

Технологічний борг не обов’язково ліквідовувати повністю. У будь-якій великій системі залишатимуться рішення, які немає сенсу замінювати лише через вік. Питання в тому, чи розуміє банк ціну їхнього подальшого використання.

Для цього варто порівнювати щонайменше три сценарії: продовжувати підтримку, модернізувати окремі компоненти або замінити систему. У розрахунок мають входити не лише витрати на розробку, а й подальше обслуговування, можливі простої, ризики переходу, вплив на плани бізнесу та модель володіння новим рішенням: хто контролює платформу і хто відповідає за її розвиток через кілька років.

Іноді найрозумніше рішення — залишити систему в роботі, але заздалегідь визначити умови, за яких її доведеться змінити. В інших випадках дешевше почати оновлення зараз, ніж ще кілька років оплачувати обхідні рішення. Головне — ухвалювати це рішення свідомо, на основі розрахунку, а не тоді, коли застаріла система вже гальмує бізнес.