Через масові скорочення під час коронакризи в Україні на 70-80% зросла кількість фрілансерів. Багато хто самі прагнуть перейти в режим самозайнятості, щоб «не працювати на дядю». Однак, судячи зі світової практики, в цьому немає романтики. Навпаки, зростає новий пригноблений клас, що в цілому негативно впливає на економіку. Звідси з’являється і таке поняття, як гіг-економіка (відрядна). При такій системі тимчасові позиції в будь-якому робочому середовищі – звична річ, а людей наймають тільки для разових завдань. На жаль, це глобальний тренд.
Так, компанії в цьому випадку фінансово виграють, а ось економіка України ризикує програти. Клас прекаріатів («нестабільних») є швидкозростаючим і найменш захищеним серед всіх економічно активних верств суспільства. Це характерно для країн, що розвиваються. Сюди відносять і сезонних робітників, і людей творчих професій, і тих, хто постійно зайнятий на тимчасовій роботі (репетитори, журналісти, бухгалтери, юристи, програмісти тощо), і навіть тих, хто працює за трудовим договором (так-так !).
Ці люди працюють, не маючи постійного повноцінного трудового контракту. А без нього також відсутні багато соціальних гарантій, пенсія, лікарняний, зате є нестабільний дохід і менш стійке соціальне становище. Це відкидає прекаріат у трудові відносини кінця XIX століття. До речі, коронавірус яскраво показав незахищеність самозайнятих.
У багатьох країнах програми держдопомоги під час пандемії були розраховані, скоріше, на пролетаріат, але ніяк не на прекаріат. І разом з тим коронакриза посприяла збільшенню цього класу: за зростаючого безробіття і економічного провалу компанії прагнуть наймати людей на проектну роботу, а не до штату. Бізнес переходить на відрядну оплату праці, говорячи про це як про інструмент підвищення ефективності і стимул для працівника видавати результат. Але насправді це лише збільшить зростання нерівності.
Це не паніка, і ніхто не стверджує, що фріланс – абсолютне зло. Але за останнє десятиліття дуже зросла різниця в оплаті праці найманого працівника, який працює на повну ставку, і фрілансера, зайнятого таку саму кількість годин на тиждень. Саме тому в багатьох країнах світу почала зростати і майнова нерівність в тому числі.
Можна, але у самозайнятих особливі відносини з банками. По-перше, у випадку з фрілансерами банкам складно ідентифікувати клієнтів: начебто рахунок відкривається як на фізособу, але при цьому надходять постійні платежі за комерційну діяльність. А це заборонено законом. Тобто потрібно відкривати рахунок як ФОПу, але для цього буде потрібно свідоцтво ЄДРПОУ, а самозайняті там зазвичай не реєструються. Звідси і повальні блокування банками карт клієнтів.
І по-друге, логічно, що в ситуації, коли ваше джерело доходів невідоме, банк навряд чи схвалить кредит. І що роблять клієнти в такому випадку? Дають гнівний відгук на даний банк, через що знижується загальна лояльність клієнтів, репутація фінустанов і, наприклад, як наслідок – депозитний портфель.
Можливо, блокувати рахунки клієнтів – це і не найкраще вирішення проблеми, але поки іншого немає. Хоча оптимальним варіантом для банківських установ було б введення спеціальних програм для фрілансерів, нехай і з трохи вищими тарифами, ніж для рахунків фізосіб. Поки що українські банки стали масово просувати тарифні плани для IT-фахівців, серед яких багато самозайнятих. Але важливо розширювати сферу обслуговування.
У багатьох країнах пенсійна система влаштована так, що вигідніше бути найманим співробітником з офіційним працевлаштуванням, ніж самозайнятим або таким, що працює за тимчасовим контрактом. Наприклад, у Великій Британії пенсія того, хто працював в компанії full-time, буде на 20% вище, ніж у фрілансера, що працює на ту ж компанію. Так, самозайняті за кордоном теж платять податки, причому менші, і можуть розраховувати на компенсацію в літньому віці. Але невеликі доходи тягнуть за собою нездатність достатньо відкласти на «добровільну» пенсію. В Україні взагалі про це говорити поки не доводиться.
Оскільки кількість незалежних фахівців зростає, світові уряди намагаються знайти рішення проблеми для такої значної частки робочої сили. У тій же Європі фрілансери платять податок на соцстрахування, тому отримують декретні і допомогу по безробіттю. Але це менше, ніж у постійних працівників, які мають право ще й на лікарняний, і на відпустку, мають юридичну страховку. В Україні ж фріланс в основному відноситься до тіньової економіки.
Вихід можна знайти в так званому «базовому безумовному доході», тобто грошовій допомозі для всіх громадян без особливих умов для виплат. У світі все частіше обмірковують таку ідею. У звичайний час економіка могла б виплисти і без ББД, але наразі якась інша соцполітика не зможе забезпечити громадянам хоча б мінімальну фінансову стійкість, необхідну економіці для виходу з кризи попиту і пропозиції.
