Інсайти Мохаммада Захура, засновника групи Istil

Спеціально для Banker.ua успішні люди, бізнесмени, професіонали й лідери думок діляться своїми принципами, правилами та життєвими висновками. Цього разу про свої інсайти розповів британсько­український підприємець пакистанського походження Мохаммад Захур – засновник і власник групи Istil.

Матеріал підготовлений для друкованої версії журналу Banker.

Головний Telegram-канал банкірів

Підписатися

⦁ Свої перші кроки у бізнесі я б назвав боротьбою на виживання.

Мої батьки не мали жодного стосунку до бізнес-сфери. Батько був чиновником (на рівні зам­міністра фінансів провінції Пакистану). Тому я починав з маленьких посад, без усілякої протекції. Однією з перших була робота у відділі технічного забезпечення заводу Pakistan Steel (найбільшого виробника сталі у Пакистані). Потім я брав участь у будівництві холоднопро­катного цеху, де познайомився із інженером з Кривого Рогу. Деякою мірою він став моїм наставником у численних робочих питаннях. Незабаром мене призначили диспетчером заводу, опісля — заступником начальника виробничого відділу тощо. І протягом всього свого шляху я навчався у простих людей: як робити й продавати метал, експортувати його, упаковувати. Я металург до мозку кісток, який зміг самостійно піднятися на високий щабель. Щоб досягти успіху, слід багато й наполегливо працювати, мати значні амбіції й терпляче рухатися до поставленої мети. Більше того, впродовж усього життя треба постійно вчитися. Це аксіома будь-якої професії.

⦁ Першого значного заробітку в мене не було.

Коли мене запросили працювати до москви (у Пакистанський торговий дім), я отримував $1000. А наприкінці року завжди давали преміальні. І ось на одну з таких премій у 1989 році я купив собі в Німеччині автомобіль, який тоді був дуже популярним, — Mercedes 230. Не зовсім новий, з пробігом 30000 км — проте ціна була нижчою на 30% — $50000. Зараз моя улюблена марка авто — Bentley.

А в дитинстві я заощаджував гроші, аби піти на прем’єрний показ кінофільму. Хотів потрапити саме на перший сеанс, щоб подивитися фільм до того, як люди почнуть ділитися між собою враженнями, і до виходу рецензій. Мені з дитинства подобалося хороше кіно. Можливо тому, одним з моїх бізнесів у дорослому житті стала кіностудія. Я вклав у неї $15 млн: на жаль, це не стало моїм вдалим капіталовкладенням.

⦁ Наявність великих грошей кардинально не вплинула на мій характер, хоча згоден — вони міняють людей не на краще.

Зі зростанням капіталів у багатьох нестримно зростає зарозумілість. Безпідставна. Багато людей розчарували мене в цьому плані. Вони стали жадібними до грошей, хоча ще не так давно були на низьких щаблях соціальних сходів. Коли я приїхав у 1991 році до України, тут не було багатих. Більшість нинішніх олігархів працювали простими робітниками на заводі, а потім зненацька вони стали господарями цих підприємств. Нічого поганого у стрімкому зростанні бізнесу й капіталу я не бачу. Але за умови, що це не пов’язано з махінаціями й протизаконними діями. На жаль, в Україні такі випадки непоодинокі.    

Поза сумнівом, гроші дають впевненість у внутрішньому «Я». Але це не означає, якщо ти оформив рахунок у швейцарському банку, тебе одразу почали шанувати або ти став впевненіший у людях та їхніх вчинках. До мене може підійти будь-яка незнайома людина. Я достатньо комунікабельний, не показую свою пихатість і не тримаю навколо себе 10 охоронців, як це роблять інші персони (не лише зі сфери бізнесу). Яким я був на старті бізнес-кар’єри, за суто людськими якостями, таким і прагну залишатися. Можливо, у оточуючих буде інша думка — з боку завжди видніше.

⦁ Багаті люди, досягаючи піку свого багатства, не всі розуміють, що більше певної суми «на себе коханого» неможливо витратити.

Як би шикарно людина не жила, та якщо її витрати на власні потреби складають $100 млн, то навіть коли вона почне заробляти втричі більше — витрат­­и на себе не перевищать колишньої суми. Вони не зростатимуть у геометричній прогресії, паралельно з її бізнесом.

Краще накопичувати гроші для наступних поколінь — вкласти їх у дороге страхування власного життя. Наприклад, на мільйон або мільяр­­д (у будь-якій валюті). Якщо людина помре, ці гроші гарантовано отримають її діти. Тобто, їх не вкрадуть і не відберуть конкуренти, вони не «згорять» в банку.

⦁ У моїй молодості, коли ще не було багатіїв як таких, еталоном для мене були американський промисловець Генрі Форд і перший офіційний доларовий мільярдер Джон Рокфеллер.

Зараз я читаю книги американського підприємця й піонера ери інформаційних технологій Стіва Джобса, відомого британського бізнесмена Річарда Бренсона і навіть такої контра­версальної персони, як Ілон Маск.

⦁ Думаю, управлінцем треба народитися, хоча цьому нескладно і навчитися.

Головне — вміти правильно розмовляти з людьми, розуміти й вирішувати їхню проблему. Не буду приховувати, мені доводилося звільняти людей. Це були випадки крадіжки, обману, нечесних ділових стосунків. А взагалі, я не надто жорсткий керівник. Та чомусь мій колектив це трактує як певний знак, і мене бояться. Особливо, бояться вивести зі стану рівноваги, для чого слід дуже постаратися.

⦁ Образа — «червона лінія» для мене, яку я ніколи не переступаю по відношенню до себе і оточуючих.

У житті я неодноразово зіштовхувався зі зрадою. Таких людей я викреслюю з життя, їх не можна прощати. Якщо це пов’язано з нанесеною шкодою моєму бізнесу, обов’язково йду до суду.

⦁ Коли ухвалюю рішення про інвестування, не звертаюся до «розумних книжок» чи мемуарів бізнес-гуру.

Раджуся з аналітиками моєї компанії або наймаю профільних фахівців. Якщо всі вони кажуть, що прийшов час вкладат­и гроші — я це роблю. Хоча, буває й навпа­ки. У будь-якому випадку, рішення за мною.

Якщо говорити про український ринок інвестування, то він сегментно-привабливий. Інвестиції наразі йдуть переважно в аграрний і IT-сектор. Торік, непогані прибутки мала українська металургія, і вона цілком може скласти конкуренцію на світовому ринку. Але ринок металургії скоро йтиме у «мінус», оскільки дуже складно витримати існуючі високі ставки.

⦁ Торг завжди доречний, бо не існує точної вартості будь-якого товару — навіть у великому бізнесі.

Все залежить від того, наскільки сильно хоче продавець реалізувати товар, а покупець — його придбати. Якщо продавець налаштований продати, він піде на певні поступки в ціні. А якщо я не збираюся продавати якийсь свій актив (тим паче прибутковий), але мені надійшла чиясь пропозиція, то я не лише не скину його реальну ціну, але й збільшу її в рази, щоб потім вкласти ці гроші у такий же або ще більш прибутковий проєкт.

Коли ж я збираюся купувати той чи інший актив, фахівці моєї компанії проводять детальний аудит потенційної покупки (ніколи не покладаюся на чужу надану презентацію). Але, у свою чергу, пробую «збити» ціну на об’єкт, що мене цікавить, навіть коли це його адекватна вартість. Намагаюся знайти мінімальні мінуси, ризики, будь-які лазівки — щоб під цим приводом максимально знизити ціну. Тобто, прагну переконати партнера, що товар значно дешевший. Це бізнес — нічого особистого. Тому, важливо вміти вести переговори будь-якої складності. Це окрема майстерність і складна наука. На жаль, не всі можуть нею оволодіти на професійному рівні.

⦁ У бізнесі я пережив чимало невдач, коли проєкт виявлявся не лише малоприбутковим, але й «прогорав».

Звісно, шкода вкладених грошей, і я доволі глибоко це переживаю. Але довго себе у такому стані не залишаю. І дякую Богу, що не всі гроші я вклав у цю невдалу справу. Я вірю, якщо виникла подібна ситуація — це сигнал для мене зверху, попередження про обережність. Народне прислів’я про те, що яйця слід розкладати по різних корзинах, має найбезпосередніший стосунок до бізнесу. А ось скільки саме яєць (грошей) покласти в ту чи іншу корзину — залежить від бізнесового чуття людини. І якби, якимось казковим чином, у мене опинилася пара-трійка мільйонів доларів — я вклав би їх у IT-стартапи. Звісно, це рулетка, адже не всі вони можуть перерости у прибуткову справу. Але бізнес — завжди ризик, і великий.

⦁ Бізнес — меч для дружби.

Я випробував це на собі безліч разів. Слід обирати: або дружба (і тоді ти можеш відзначати з цією людиною всі свята, їздити разом сім’ями на відпочинок), або гроші. Поєднувати не вийде. Тобто, як таких довірливих стосунків у бізнес-середовищі немає й бути не повинно. Бо кожен підприємець дивиться, насамперед, на свою вигоду. Це нормально. Жоден бізнесмен (навіть, зважаючи на величезну дружбу) нічого не продасть іншому дешевше, ніж купив — навіть якщо покупка була давно, і курс валют вже просів. У нашому середовищі можуть мати місце т.зв. колегіальні поради: як ефективно вести бізнес, вберегтися від «не­чистих на руку» ділків. Але за умови, що бізнес того, кому надаєш ділові поради, не перети­нається з твоїми інтересами.

Я безкоштовно консультую багатьох людей в Україні й за кордоном з питань інвестування в металургію. І не лише. Наприклад, у мене є знайом­­і підприємці, які цікавляться управлінням аеропортів в Україні. Якщо я знаю, кого їм порекомендувати — безпосередньо зводжу обидво­­х, а далі все залежить від їхнього уміння домовлятися. Але так я роблю, лише коли дуже добре знаю людину особисто.

⦁ Мені складно вести бізнес в Україні — я не привчений давати хабарі.

Також ніколи не працюю з державою: не беру участі в приватизації держоб’єктів, нічого не купую у держави і не продаю. Тому що будь-яка подібна операція потім доволі часто ставиться під сумнів НАБУ, РНБО й іншими правоохоронними органами. Навіть представництву ЄБРР в Україні складно довіряти: у будь-який момент ці партнери можуть тебе покинути і «вийти з гри», як це трапилося з моїм проєктом готелю «Ренесанс».      

⦁ Вважаю себе достатньо успішною людиною, але вершини ще не досягнуто.

Це внутрішнє, підсвідоме відчуття. І це добре — значить, мені є до чого прагнути. Недаремно мій життєвий посту­лат — 100 років живи, 100 років навчайся.

Я дуже щасливий, тому що у мене є сім’я, і я все роблю для її благополуччя. Мої дві доньки дарують мені щоденно стільки щастя й радості, скільки не зміг би принести жоден мегауспішний бізнес. А завдяки моїй команді, яка допомагає управляти компанією, я можу приділяти належну увагу сім’ї й дому. І вважаю, що бізнес не повинен превалювати над сімейними цін­ностями. А ще — я вірю в долю. Якщо тобі призначено стати багатою людиною чи олігархом, так і буде. А коли ні, то, як би ти не прагнув збудувати успішний бізнес чи примножити його, все зійде нанівець.