Корпоративний KYC сьогодення: хто стоїть за цифровою інфраструктурою банків

Матеріал підготовлений у партнерстві з PayForce

У корпоративному банкінгу віддалена ідентифікація виглядає просто лише на перший погляд. Для бізнес-клієнта це зазвичай кілька стандартних кроків у цифровому середовищі банку: подача даних, підтвердження повноважень, базові перевірки. Насправді ж це складний багатошаровий процес, який має одночасно враховувати вимоги регулятора, структуру юридичної особи та бізнес-ризики. Тому все частіше виникає ключове питання: хто насправді «збирає» цю систему в єдине ціле – банк, який відповідає за клієнта і регуляторну відповідальність, чи технологічний вендор, який забезпечує технічну реалізацію процесу?

Ілюзія простоти: що бачить користувач

Для кінцевого клієнта – фізичної особи, ФОПа чи бізнесу – процес виглядає уніфіковано: авторизація через Дію або BankID, фото-верифікація, підпис документів. Але ця «простота» приховує десятки технічних і регуляторних перевірок, які мають відбутися в реальному часі.

Під капотом ідентифікація – це не один сервіс, а цілий ланцюг: біометрична перевірка (liveness detection, face matching), звірка з державними реєстрами, перевірка санкційних та ризикових списків, оцінка поведінкових патернів, юридична валідація документів, електронний підпис із кваліфікованим сертифікатом і логування для регулятора. Кожен із цих елементів може бути реалізований різними системами, часто від різних постачальників.

Як зазначила Deputy-CEO PayForce Тетяна Ніколенко, саме через таку кількість взаємопов’язаних перевірок корпоративна віддалена ідентифікація рідко може існувати як «окремий модуль».

«Банк має перевірити не лише особу заявника, а й повний юридичний контур клієнта: реєстраційні дані, структуру повноважень, комплект документів, підписантів і відповідність вимогам фінансового моніторингу», – пояснила Тетяна.

Чому корпоративний сегмент – інша ліга складності

Якщо для фізичної особи в центрі процесу перебуває верифікація однієї людини, то в корпоративному сегменті фактично йдеться про багаторівневу перевірку організації та її уповноважених представників.

З технічного боку йдеться про необхідність інтеграції з державними реєстрами, реєстрами боржників, сервісами електронної ідентифікації, а також підтримку КЕП, двофакторної автентифікації та сценаріїв дистанційного підписання документів. Регуляторний рівень пов’язаний із вимогами до доказовості процесу, юридичної сили дій клієнта та повної відповідності KYC/AML-процедурам у цифровому форматі. Водночас організаційна складність полягає в тому, що корпоративний онбординг майже завжди включає кілька ролей з боку банку та самого клієнта, а отже потребує не лише збору документів, а й маршрутизації перевірок, погоджень і доопрацювань у межах одного процесу.

І головне – це вже не разова дія, а процес, який триває протягом усього життєвого циклу клієнта. Саме тут виникає ключова проблема: жоден банк не має «все в одному» у себе всередині.

Хто “збирає” систему: банк як архітектор або вендор як інтегратор?

Наразі модель ринку чітко змістилась у бік модульності. Банк визначає правила ризик-апетиту, володіє клієнтським процесом, відповідає перед регулятором і контролює дані. А вендор у свою чергу будує технологічну платформу, інтегрує зовнішні сервіси, забезпечує масштабування, а також підтримує біометрію, API та безпеку.

Фактично банк задає «логіку», але саме вендор «зшиває» її в працюючий продукт. Сучасна віддалена ідентифікація – це не продукт, а інфраструктурний конструктор, який складається з десятків незалежних модулів. Саме технологічні компанії стають «склеюючим шаром» між банком і зовнішніми системами.

Один із прикладів такого підходу – український фінтех-вендор PayForce, має власну платформу  онлайн банкінгу та розробляє модульні рішення для цифрового банкінгу та віддаленої ідентифікації. В їхній моделі віддалена ідентифікація – це не окремий сервіс, а частина більшої платформи, що об’єднує дистанційну ідентифікацію ЮО, персоналізовані анкети, автоматичні перевірки через інтеграції з державними джерелами, механізм внутрішньої роботи верифікаторів банку, запит додаткових документів, КЕП-підписання, онлайн-відкриття рахунку в АБС та інтеграцію з існуючою системою онлайн-банкінгу. У результаті банк отримує не окремий інструмент, а цілісну платформу, де уповноважена особа юридичної особи після проходження всіх етапів може одразу увійти в онлайн-банкінг і користуватися рахунком без відвідування відділення.

На ринку це поступово змінює роль банку: від розробника системи до її архітектора та власника правил.

Регуляторний тиск і причина появи складних систем

Після дозволу віддаленої ідентифікації з боку НБУ банки отримали можливість повністю цифровізувати онбординг клієнтів. Але разом із цим зросли вимоги до аудиту процесів, зберігання персональних даних, захисту від deepfake-атак і простежуваності кожного кроку ідентифікації. У результаті банки почали переходити до моделі «оркестрації процесів», де кожен компонент може бути замінений або оновлений без перебудови всієї системи.

Архітектура: ідентифікація як платформа

Повноцінна інфраструктура дистанційної ідентифікації корпоративних клієнтів – це не окремий модуль перевірки документів, а end-to-end платформа онбордингу. 

На практиці, як зазначає Deputy-CEO PayForce, така інфраструктура корпоративного онбордингу складається з низки взаємопов’язаних компонентів, які мають працювати як єдиний безперервний сценарій:

• Web-інтерфейс для дистанційної реєстрації уповноваженої особи та ініціалізації заявки.
• Персоналізовані анкети, що адаптуються до вимог банку, включно з анкетами фінансового моніторингу.
• Інтеграції з державними реєстрами, реєстром боржників та сервісами на кшталт Дії для автоматичної перевірки даних.
• Механізми завантаження, перевірки, доопрацювання та повторного запиту документів в одному цифровому процесі.
• Двофакторну автентифікацію, відеоверифікацію та КЕП для забезпечення юридичної сили дій і захисту даних.
• Внутрішній workflow банку з рольовою моделлю, де верифікатори та інші відповідальні ролі можуть перевіряти пакет документів, погоджувати його або повертати на доопрацювання.
• Автоматичне формування договорів, резервування та відкриття поточного рахунку в АБС банку.
• Інтеграцію з системою онлайн-банкінгу для юридичних осіб, щоб після завершення ідентифікації клієнт міг одразу розпочати роботу з рахунком.
• Інструменти прозорого відстеження статусу заявки через інтерфейс клієнта та PUSH/E-mail сповіщення.

Уся ця система працює як єдиний механізм, але фактично складається з різних власників технологій.

Куди рухається ринок

Головний тренд цього року – розділення відповідальності між логікою і технологією. Банки концентруються на ризиках, регуляторній відповідальності та бізнес-логіці продуктів. Вендори – на швидкості впровадження, кіберзахисті, інтеграції нових джерел даних та масштабованості корпоративних рішень. У корпоративному банкінгу це особливо помітно: складність юридичних структур бізнесу змушує банки будувати не просто процес ідентифікації, а повноцінну систему цифрового комплаєнсу.

Тетяна Ніколенко наголошує: “З практичної точки зору найбільш критичними є ті елементи, де стикаються інтереси клієнтського досвіду, комплаєнсу та внутрішньої операційної моделі банку. Насамперед це онлайн-анкети фінансового моніторингу, перевірка повноважень підписанта, рольова модель внутрішнього погодження, запит додаткових документів без виходу в офлайн, а також юридично коректне дистанційне підписання документів”.

Окремо в компанії звертають увагу, що слабким місцем у багатьох банківських процесах залишається не первинний збір документів, а незавершеність цифрового сценарію як такого. Саме тому, за оцінкою PayForce, у 2026-2027 роках банки зміщують фокус від окремих цифрових рішень до таких кроків: перехід від фрагментарних рішень до єдиної платформи корпоративного онбордингу, цифровізація не лише фронту для клієнта, а й внутрішнього workflow банку, забезпечення безшовної інтеграції з АБС і системами онлайн-банкінгу.

У цій логіці сьогодні формується нове покоління платформ корпоративного онбордингу та віддаленої ідентифікації.