Системна криза: чи є шанси залучити іноземні інвестиції в Україну і як підняти фондовий ринок

Матеріал підготовлений для друкованої версії журналу Banker.

Головний Telegram-канал банкірів

Підписатися

Олексій Кущ, економіст, фінансовий аналітик, спеціально для Banker.ua

Про прямі іноземні інвестиції

Інвестицій в Україні немає як таких зовсім. Нацбанк змінив свою методологію, за якою тепер в прямі іноземні інвестиції включає не тільки вкладення інвесторів в нові проєкти, але й нерозподілений прибуток і збитки підприємств з іноземними інвестиціями за підсумками року.

Тому в кризові періоди посилюється мінус в плані інвестицій через курсові різниці, нестабільні ринки збуту. Збільшується кількість збиткових підприємств, відповідно, серед них з’являються компанії з іноземним капіталом, і це зменшує показник ПІІ. Певна логіка в зміні цієї методології є, оскільки в різних країнах існують різні питомі ваги так званих «старих і нових» інвестицій.

Наприклад, в Туреччині більше половини інвестицій йдуть в нові проєкти, а в Польщі близько 70-80% — це реінвестування. Україна в цьому плані є проміжною ланкою. За підсумками 2020 року, спочатку НБУ показав відтік ПІІ на рівні $900 млн, але потім, можливо, з політичних причин, цей показник перерахували вже з невеликим мінусом в $20+ млн. Ймовірно, коректною була саме перша цифра. Таким чином, якщо відтік був близько $1 млрд, то ми подвоїли антирекорд 2016 року, коли відтік інвестицій склав $450 млн.

У 2016 році відтік пояснювався кризою 2014-2015 років — це втрата ринків країн СНД, війна на Донбасі, окупація Криму, тобто були фундаментальні причини. Те, що подібний відтік інвестицій стався в 2020 році, свідчить про системну кризу в самій економічній моделі України. Якщо орієнтуватися на історичні рекорди, то у нас були програми, які розглядали зростання ПІІ до $10 млрд на рік, але до таких показників Україна практично ніколи не приходила.

Сам показник ПІІ не потрібно розглядати як панацею економічного зростання. В Україні в 2012 році був один з рекордних показників ПІІ — $8,4 млрд, проте в 2013 році було нульове економічне зростання. Тобто прямі іноземні інвестиції не є виключною необхідністю для економічного зростання, повинні бути й інші складові.

Незважаючи на те, що зараз багато говорять про велику кількість вільних грошей в економіці, насправді їх багато в фінсекторі і на світових фінринках, але недостатньо в вигляді ПІІ. Тому часто плутають фінансову річку фондових бульбашок з реальним сектором економіки. А в реальному секторі якраз ситуація зворотна — перед пандемією вже кілька років в структурі світових інвестицій спостерігався спад. Наприклад, в Україні присутній надлишок ліквідності в банківській системі.

Частково вона абсорбується і мобілізується Нацбанком за допомогою депозитних сертифікатів і досягає 200 млрд гривень, але це не означає, що ці гроші працюють в реальному секторі економіки. Тому там йде жорстка боротьба, вона розгортається по всій довжині глобальних технологічних ланцюжків доданої вартості.

Відкриваємо звіт ЮНКТАД при ООН, який займається глобальними інвестиціями, і бачимо, що вони проаналізували понад 100 країн світу, які формують понад 90% світового ВВП, і виявили, що практично у всіх цих країнах ПІІ залучалися на базі ефективної національної промислової політики. Відповідно, в промисловій політиці розглядаються такі моделі, як нарощування індустріального потенціалу, скорочення відставання економіки від розвинених країн, адаптація національної економіки до нового технологічного укладу.

Китай скорочує відставання від розвинених країн, Туреччина нарощує індустріальний потенціал, а Південна Корея адаптується до існуючого технологічного укладу. А інвестори, перш за все, шукають локальні ємні внутрішні ринки збуту, тобто приходять до країн, де потенційно можуть продавати свою продукцію. Шукають ринки збуту в країнах, які вміють їх захищати, підтримують експорт.

Щодо захисту, один із прикладів — компанія Škoda, у якої є завод на Закарпатті. Вони хотіли побудувати ще один, планували залучити близько $5 млрд інвестицій, створити 3 тис. робочих місць і експортний потенціал на рівні €5-6 млрд на рік. Це повинен був бути повноцінний автомобілебудівний завод. Вимоги, які вони пред’явили до України, — це майданчик, підключений до систем енергозабезпечення, логістика, автомобільне сполучення, але ключовою вимогою було захистити внутрішній ринок від євроблях, що не було виконано, тому бачимо результат.

Про умови, необхідні для інвесторів

Нещодавно президент України розглядав можливість придбання швейцарських електричок і під пов’язаний швейцарський кредит в €600 млн. Такі інструменти підтримки експорту у вигляді кредитування покупців своєї продукції на зовнішніх ринках застосовують не тільки розвинені країни, а й країни, що розвиваються, наприклад, Чилі, Китай, Індонезія. Якби Україна могла тим самим фінансовим інструментом пов’язаних кредитів підтримувати свій експорт, кредитувати під закупівлю українських електропоїздів, то в українське залізничне машинобудування пішли б іноземні інвестиції, щоб ця продукція продавалася на зовнішніх ринках. Це ж стосується до авіа-, кораблебудування, ракетобудування тощо.

Також інвесторам потрібні якісна фізична інфраструктура, підключення до систем енергозабезпечення, газо- і водопостачання, щоб це було швидко, дешево, можливо, навіть безкоштовно, а також підключення до з\д гілок, якісної цифрової інфраструктури не тільки в столиці, але й у провінціях, де може розміщувати це виробництво. Потрібна висококваліфікована робоча сила, оскільки дешева робоча сила перестала бути конкурентним фактором переваги, тому що зростає автоматизація і зменшується кількість низькокваліфікованої праці.

Тобто фактор дешевої робочої сили все ще залишається в легкій промисловості, але в машинобудуванні й електроніці цього фактору давно немає, тому держава повинна інвестувати в гарну освіту, науку, підвищувати кваліфікацію.

Крім того, інвесторам потрібні зручні точки входу в економіку. Це означає, що всі адміністративні процедури повинні бути максимально спрощені і супроводжуватися відповідним сервісом.

І ще один момент — точки зростання, оскільки інвестор зараз йде не за прибутком. Наприклад, він може створити підприємство, яке протягом 10 років буде збитковим, але його капіталізація зросте зі $100 млн до $2 млрд. Інвестор може продати цей бізнес за $2 млрд, вклавши $100 млн, і ніякий прибуток ніколи не переб’є такий великий дохід. Щоб збільшувалася капіталізація, повинна зростати і національна економіка, в якій це підприємство розміщено, відповідно, повинні бути точки капіталізації для інвесторів.

Про інвестиційний інтерес в українців та фондовий ринок

В українців досить обмежені можливості для інвестування, тому що немає фондового ринку і є недовіра до банківської системи. Але фондовий ринок можна підняти за рахунок деконцентрації економіки. У нас зараз 70-80% акцій зосереджено в руках 10-20 фінансово-промислових мажоритарних груп, які не враховують інтереси міноритаріїв. Звичайно, в цьому випадку ні про який фондовий ринок мови йти не може.

Потрібно йти тільки шляхом реструктуризації промислових груп по горизонталі, щоб була спеціалізація, з обов’язковим продажем пакетів акцій на фондовому ринку, як це робила свого часу Південна Корея. В іншому випадку всі ці акції будуть знерухомлені, а те, що продаватиметься на ринку, буде або технічними котируваннями, або імітацією.

Крім того, скоротилася ефективність банківських інвестицій — це 18,5% прибуткового податку, 1,5% військового збору, плюс відсоток за депозитами знизився через монетарну політику НБУ, тому депозити з урахуванням оподаткування зараз не перекривають девальваційні ризики. І вкладати в валюту також зараз невигідно через глобальну інфляцію долара. Тому один з популярних напрямів зараз в Україні — інвестиції в нерухомість з метою отримання пасивного доходу.

Купівля зарубіжних акцій — це інвестування в чужі економіки, там є жорстка циклічність, фактор фінансових бульбашок, і ці активи з періодичністю в 10-15 років знецінюються. В дорогоцінні метали можна вкладати, враховуючи, що в Україні досить велика маржа між купівлею і продажем. Але поки ця маржа буде компенсована зростанням купівлі дорогоцінного металу, пройде багато часу. Золото досягає своєї максимальної ціни на дні економічного глобального циклу, коли настає криза, і всі хочуть захеджувати ризики. І продавати його потрібно на піку циклу через 4-5 років. Але не завжди наші банківські злитки приймаються на Заході.

Інвестиції в криптовалюти не мають під собою жодних математичних моделей, які прораховують рух їхньої вартості. Вони дуже волатильні до певних висловлювань, наприклад, того ж Ілона Маска або регуляторних органів. Поки ця турбулентність зберігатиметься, вкладення в криптовалюти буде суто інтуїтивним. Туди можна вкладати стільки, скільки не шкода втратити.

Зараз будуть також актуальні інвестиції в землю. Земля сільгоспзначення буде цінуватися в вигляді консолідованих масивів. За умови консолідації від 400-500 га і ціною в середньому $1 тис./га можна інвестувати в цей напрямок.

Якщо говорити про нетрадиційні методи інвестування, я б рекомендував придивитися до ф’ючерсів на промислові метали. Хоча б тому, що такі країни, як США і Китай роблять ставку на інфраструктурні проєкти як механізм економічного зростання в найближчі 5 років.