Що робити, коли неможливо нічого планувати

Олена Скиба, директор департаменту управління персоналом АТ «Кредобанк», спеціально для Banker.ua

Ми звикли ставити цілі, планувати дії та ресурси, досягати успіху. Від народження людина живе за планом – сон, харчування, гігієна, гра… Досягнення бажаних цілей було частиною нашої повсякденної реальності: нова іграшка на день народження, вступ до вишу чи премія в кінці кварталу. Кожен ставив цілі і планував відпочинок, купівлю авто, іпотеку, навчання та… зрештою, будь-що. Аж раптом… Наш внутрішній «планер» залишився без роботи. Звиклі стратегії більше не працюють. Якщо в «ковідні» роки горизонт планування зменшився до 2-х місяців, то сьогодні ми можемо планувати не далі, ніж на 10 хвилин вперед. Саме стільки часу ми маємо, щоб добігти до сховища після оголошення повітряної тривоги. Давайте разом розберемося, що ж ми можемо робити в цих нових умовах. Чи варто щось планувати і взагалі чи можливо це зараз?

Головний Telegram-канал банкірів

Підписатися

Уявляємо різні сценарії

У ситуації тотальної невизначеності неможливо передбачити хід подій ані в довгостроковій перспективі, ані на годину вперед. Тому ставити цілі та планувати їхнє досягнення по-старому немає жодного сенсу, оскільки просто не вийде це реалізувати. Світ навколо нас є надзвичайно нестабільним і непередбачуваним. Домовилися про зустріч – треба бігти в укриття; планували відпустку, а замість цього поїхали в іншу країну і шукаєте собі житло; думали віддати іпотеку до кінця року – на роботі скорочення.

З іншого боку, хоча ми наперед і не знаємо, як підуть справи, але ми можемо передбачити різні варіанти розвитку ситуації, оцінити їхню ймовірність, проаналізувати та забезпечити собі необхідні ресурси і спланувати дії на той чи інший випадок. Іншими словами, в наших силах – заздалегідь підготуватися до різних варіантів перебігу подій, запобігти або зменшити небажані ризики. Це називається «сценарне планування».

Таке планування складається з наступних етапів:

1. Аналіз поточної ситуації та прогнозування можливих варіантів розвитку подій.
2. Оцінка ймовірності кожного з варіантів.
3. Визначення вашої мети, головних пріоритетів та їх адаптація під кожен з найбільш ймовірних сценаріїв.
4. Планування ефективних дій для досягнення вашої мети і пріоритетів по кожному з цих сценаріїв – план А, план В, план С і т. д.
5. Аналіз ресурсів, необхідних для реалізації кожного з наявних та забезпечення усіх необхідних ресурсів для цих сценаріїв.
6. Оцінка ризиків та способів їх зменшення.
7. Наступна переоцінка сценаріїв після зміни поточної ситуації або отримання нової інформації.

Ефективно планувати допоможуть запитання: «Чого конкретно я боюсь?», «Що може трапитися?», «Що я можу з цим зробити?», «Що я хочу зробити?», «Що є для мене головним, найважливішим?», «Хто може мені допомогти?», «Які інші варіанти є? Що ще?», «А якщо не це, то що?».

Таким чином, у вас буде забезпечений ресурсами і наперед продуманий основний план дій для найбільш ймовірного сценарію, а також, альтернативні плани на різні випадки. Ви зможете тримати руку на пульсі і продумувати наперед можливі кроки, коли ситуація буде змінюватися. Швидкий розвиток подій вимагає швидкого прийняття рішень. Сценарне планування допоможе приймати їх зважено.

Опановуємо гнів й апатію

У довгостроковій перспективі важливо тримати фокус уваги на власних пріоритетах та скерувати зазвичай обмежені ресурси на досягнення основної мети, як то забезпечення безпеки, виживання, досягнення перемоги. У складній ситуації деякі сфери життя можуть тимчасово «страждати». Важливо, щоб при цьому забезпечувався головний пріоритет. Наприклад, якщо ви вирішили поїхати з країни заради безпеки дітей, то на якийсь час доведеться змиритися з необхідністю адаптації в нових умовах, відсутністю звиклого комфорту та певними обмеженнями заради основної мети – безпеки. Або ви вирішили залишитися – будьте готові подбати про укриття, запаси води, безпеку близьких. У цих ситуаціях той самий пріоритет досягається різними методами в залежності від рішення людини.

Ефективно планувати в нестабільній ситуації заважають емоції та коливання настрою. На початку війни, зазвичай, у людей виникає страх – це прояв інстинкту самозбереження. Потім одні люди можуть впасти в ступор, або «замороження» – вмикаються захисні реакції організму. Це щось подібне на «анестезію», щоб ми не витратили усі сили на емоційні переживання. Навіть під час обстрілу люди можуть не помічати та не надавати значення небезпеці, а продовжувати вести звиклий спосіб життя в кілометрі від палаючих будинків. Інші люди відчувають сильний гнів, навіть лють, коли психологічні і фізичні кордони порушуються. Гнів допомагає швидко набрати енергію, яка була витрачена на страх, він спонукає діяти, щоб виправити ситуацію. Небезпечним є те, що під час сильного гніву і люті здатність тверезо мислити відключається, оскільки вся енергія спрямована на гнів. Некерований гнів зростає і починає керувати нами – в такому стані не можна приймати рішень, щоб не пошкодувати пізніше.

Якщо не опанувати гнів і дозволити йому наростати, то через певний час він може перетворитися в постійну тривогу, панічні атаки та агресію. У свою чергу, зі стану ступору теж потрібно людей виводити. Апатія може привести до втрати сенсів і перерости в депресію.

Крім емоційних коливань, нас підстерігають пастки:

• тунельне мислення – коли людина концентрується вузько на чомусь одному, нав’язливій ідеї, повністю ігноруючи все, що знаходиться поза коридором мислення, ніби надягає шори на очі. У цьому стані неможливо об’єктивно оцінити ситуацію та прийняти правильне рішення;
• синдром провини вцілілого – коли люди, яким вдалося виїхати, відчувають провину за те, що в них все нормально, перед тими, хто залишився. Це зворотна сторона чуйності і співчуття до інших людей, але при цьому ми як би не дозволяємо собі повноцінно жити;
• синдром відкладеного життя – коли нам здається, що все налагодиться, і тоді ми почнемо жити повним життям, як раніше. При цьому ми не живемо по-справжньому тут і зараз, не використовуємо наявні можливості.

Неможливо прийняти ефективні рішення, якщо ви відчуваєте постійну тривогу або втратили інтерес практично до всього. Інші можуть щось радити, пропонувати допомогу, висловлювати власні думки, що для вас краще. Натомість, треба знайти сили почути себе. А це складно, коли в душі немає миру.

Як допомогти собі бути в ресурсі:

• Швидко опанувати гнів допоможуть відомі практики перенаправлення енергії на позитивні дії – глибоке повільне дихання, фізичне навантаження, пробіжка, прогулянка швидким кроком. Також можна прокричатися, поплакати, попити води, помалювати, прибирати в квартирі, спекти печиво для військових, поговорити з близьким другом, написати все про що думаєте і відчуваєте на папері (тільки не викладайте це в інтернеті, оскільки потім можете пошкодувати про це – це тільки для вас!). Будь яка дія, на яку можна скерувати зайву енергію.
• Важливо запровадити мораторій на агресію, надавати підтримку іншим – негатив скеровувати на фізичну активність і працю, а позитив – на оточуючих людей і на себе.
• На противагу апатії можна шукати те, що дозволить відчути інтерес і радість.
• Щоб справитися з горем, потрібен час на переживання емоцій, відпускання та загоєння ран.
• Обов’язково не просто підтримувати інших, але й поважати їх. Наприклад, у вас все гаразд і ви звикли викладати відповідні фото у соціальні мережі. Зараз цього не варто робити тільки тому, що це може поранити когось, хто переживає саме у цю хвилину горе у зв’язку з втратою на війні. Це може викликати додаткові негативні емоції, такі як гнів та образу, і людині буде набагато складніше їх подолати. Не потрібно множити біль.
• Щоб вийти з пастки тунельного мислення та подолати негативні емоції, необхідно почати дивитися навколо, помічати, що відбувається, окрім негативу. Важливо знаходити позитивні новини, радіти невеликим досягненням і результатам, розвивати позитивне мислення. Намагайтеся менше думати про те, на що не маєте впливу. Натомість, більше концентруйтеся на речах, що є у ваших силах зробити чи змінити заради перемоги.
• Якщо відчуваєте провину, спитайте себе «Чи моє відчуття провини допоможе іншим, хто постраждав або воює?». Мабуть, відповідь – «Ні». Найкраще буде зосередитися на реальній допомозі, залишаючись в безпеці там, де ви є. Кожна людина має право на вибір – залишитися чи поїхати, розуміючи, на що в неї є ресурси, а на що немає.

Вибір кожної людини в кожний момент часу – що саме я хочу відчувати зараз. І ми маємо навчитися поважати вибір інших людей переживати ті чи інші емоції. Це їхнє право. А ми будемо використовувати наше право і відчувати те, що обираємо. Так можна уникнути емоційного вигоряння та зараження негативними емоціями від інших людей. Краще ділитися позитивом та підтримкою.

Ставимо собі питання і шукаємо відповіді

Науковий термін «посттравматичне зростання» – це досвід позитивних змін, які виникають в результаті боротьби з важкими кризами. Люди вчаться цінувати життя, будувати відносини, підтримувати один одного, допомагати іншим, знаходити більші й вищі сенси в житті, відчувати особисту силу, визначати та змінювати пріоритети, розуміти, що насправді є цінним, збагачувати духовне життя.

Війна – це не спринт, а марафон. Перемагає той, хто вміє долати довгі дистанції. Чи зламаємося ми, чи відкриємо друге дихання – залежить від нас. Ким ми вийдемо з цієї війни? Ким ми хочемо з неї вийти, як особистості? Чи дозволимо обставинам зламати нас, чи використаємо це для власного росту? Вибір за нами. Сталося те, що сталося. Швидко це не завершилося. Ми ніби провалюємося глибше й глибше. Потрібно прийняти дійсність такою, якою вона є, відштовхнутися від свого емоційного «дна» і почати рухатися вгору. Чого нас навчить ця ситуація? Які нові можливості вона нам дає? Ким кожен з нас хоче вийти з цих обставин, коли війна закінчиться? А вона обов’язково закінчиться.

Переможемо разом!