Проблемні кредити в Україні: як банки розбираються з NPL

Спецпроєкт підготовлено для журналу Banker.

Автор: Дмитро Ануфрієв, керівник департаменту корпоративних фінансів Deloitte Ukraine	Співавтор: В’ячеслав Мартинюк, менеджер відділу корпоративних фінансів Deloitte Ukraine

Початок повномасштабної війни у лютому 2022 року перервав стійку тенденцію до зниження частки непрацюючих кредитів (NPL), яка спостерігалася в Україні з 2018 року.

Пік дефолтів для комерційних банків припав на 2022 рік і першу половину 2023-го. Втім, уже з другої половини 2023 року якість кредитних портфелів почала поступово покращуватися. Станом на кінець 2025 року частка NPL у корпоративному сегменті скоротилася майже до 17%.

Головний Telegram-канал банкірів

Підписатися

Чому відбувається скорочення NPL у портфелях банків?

Є кілька основних причин, які варто зазначити.

По-перше, банки почали активніше формувати новий, якісніший кредитний портфель. Бізнес, який вистояв у перші роки війни, продемонстрував свою стійкість і став менш ризиковим позичальником.

По-друге, значно інтенсивніше почали застосовуватись інструменти врегулювання проблемної заборгованості: фінансова реструктуризація, списання та продаж прав вимоги.

З початку 2025 року Національний банк України гармонізував підходи до визначення NPL із вимогами ЄС. При цьому перехід до європейських стандартів не мав суттєвого впливу на загальний рівень проблемних активів і не змінив тенденції до їх скорочення.

Водночас НБУ зазначає: для подальшого скорочення NPL необхідно запровадити низку кроків, передбачених планом Ukraine Facility. Серед ключових пріоритетів — імплементація законодавства про факторинг (ЗУ №4466-IX), прийняття нового закону про оцінку активів та усунення недоліків процедур примусового стягнення (Звіт про фінансову стабільність | Грудень 2025 року).

Як обрати найефективніший інструмент врегулювання проблемної заборгованості?

Українські банки застосовують широкий спектр механізмів роботи з корпоративними NPL, що передбачені нормативною базою НБУ. До основних належать:

• фінансова реструктуризація проблемної заборгованості;
• продаж права вимоги до боржника за проблемним кредитом;
• примусове стягнення заборгованості (судові процедури, виконавче провадження, банкрутство);
• конвертація боргу або його частини в капітал боржника;
• позасудове врегулювання, зокрема добровільна реалізація заставленого майна, фінансовий лізинг, набуття банком права власності на заставлене та інше майно боржника;
• часткове списання заборгованості.

Ключовим показником ефективності інструменту є максимізація теперішньої вартості майбутніх чистих грошових потоків (NPV або ЧТВ), які банк може отримати чи заощадити в результаті врегулювання.

Вибір стратегії роботи з проблемним боргом насамперед залежить від готовності позичальника до співпраці. Якщо позичальник готовий до діалогу, банки віддають пріоритет інструментам добровільного (позасудового) врегулювання.

Вибір інструменту базується на аналізі здатності бізнесу боржника генерувати грошові потоки, достатні для обслуговування боргу (грошовий потік, доступний для кредиторів, — ГПДК).

Якщо прогнозні потоки підтверджують життєздатність бізнесу, реструктуризація зазвичай є оптимальним сценарієм. У протилежному випадку банки переходять до сценаріїв виходу через альтернативні інструменти погашення NPL: самостійну реалізацію заставленого майна боржником або позасудове стягнення заставленого майна на баланс банку в рахунок погашення його заборгованості.

Як працює фінансова реструктуризація

Фінансова реструктуризація може набувати різних організаційних форм залежно від поточного фінансового стану та аналізу прогнозних грошових потоків, доступних для кредиторів.

У нашій практиці фінансова реструктуризація часто поєднувалася з реструктуризацією операційної та інвестиційної діяльності боржника, яка здебільшого передбачала:

• оптимізацію операційної діяльності, зокрема зменшення операційних витрат, зміну структури робочого капіталу;
• продаж неопераційних або надлишкових для поточного рівня операційної діяльності необоротних активів;
• відмову або відтермінування впровадження інвестиційних проєктів, угод M&A та іншого розширення бізнесу боржника.

Найпоширеніші інструменти реструктуризації: пролонгація кредитів, зміна графіків платежів, зниження процентних ставок, конвертація валюти, капіталізація нарахованих відсотків, часткове списання (прощення) номінальної вартості непрацюючого кредиту (тіла та/або прострочених процентів). Вибір варіанта реструктуризації приймається за максимальним значенням очікуваної теперішньої вартості грошових потоків, які можуть бути направлені на обслуговування непрацюючого кредиту.

Водночас часткове списання боргу в Україні використовується обмежено. Приватні банки застосовують його частіше, тоді як державні — значно обережніше через ризики відповідальності за такі рішення. Через це на практиці нерідко виникає інша ситуація: у моделях реструктуризації закладають, що частину боргу, яку бізнес не може погасити протягом узгодженого періоду, вдасться рефінансувати в майбутньому. Такий підхід виглядає прийнятним «на папері», але підвищує ризик того, що кредит знову стане проблемним.

Примусове стягнення та продаж прав вимоги

Якщо ж позичальник не готовий співпрацювати, банк переходить до примусового стягнення — через суди, виконавчу службу або процедуру банкрутства. І тут логіка залишається та сама: банк обирає сценарій, який дасть найбільшу ЧТВ грошових потоків. На практиці основним джерелом коштів у таких кейсах є продаж заставленого майна через електронні аукціони, зокрема на платформах ProZorro.Продажі та СЕТАМ.

Під час оцінки очікуваних надходжень від примусової реалізації застави важливу роль відіграють не лише строки судових і виконавчих процедур, а й стартова ціна активу на першому аукціоні. На практиці ця ціна часто визначається формально — на рівні теоретичної ринкової вартості, без належного врахування обтяжень та інших ризиків. У результаті стартова ціна може бути завищеною. Наприклад, у нашій практиці траплялися випадки, коли земельну ділянку оцінювали як вільну від забудови, хоча на ній фактично розташовані об’єкти третіх осіб. Це робило продаж вкрай складним або неможливим. Такий підхід знижує ймовірність реалізації активу не лише на першому аукціоні, а й на наступних, навіть попри передбачене законодавством зниження початкової ціни на 40-50%.

Альтернативою є продаж/відступлення прав вимоги за непрацюючим кредитом. Цей інструмент може застосовуватися незалежно від готовності позичальника співпрацювати або від фінансового стану його бізнесу. Шлях до широкого застосування цього інструменту забезпечили постанови Правління НБУ №97 від 18.07.2019 року та КМУ №281 від 15.04.2020 року.

Відповідно до положень цих постанов, продаж відбувається через аукціони за так званою «голландською» моделлю — зі зниженням ціни від початкового рівня (зазвичай суми заборгованості) до мінімального, який банк вважає економічно доцільним. Мінімальна економічна вигода (ціна) визначається на рівні максимальної ЧТВ за альтернативними (добровільними та примусовими) інструментами врегулювання заборгованості за NPL.

Водночас практика 2024-2025 років показує обмежену ефективність такого механізму. Частка успішних угод залишається низькою — на рівні до 20%. При цьому більшість продажів відбувається за ціною, близькою до мінімальної.

Однією з причин є розкриття мінімальної ціни в параметрах лота. Це знижує конкуренцію між інвесторами і, відповідно, обмежує потенціал отримання вищої ціни.

У результаті інструмент продажу NPL поки що не повністю реалізує свій потенціал порівняно з іншими підходами до врегулювання проблемної заборгованості.

Що далі: п’ять практичних висновків для ринку від Deloitte

1. Погашення. Зазвичай добровільне погашення проблемної заборгованості шляхом її реструктуризації дає найвищу ЧТВ грошових потоків у разі життєздатності бізнесу. Саме її варто розглядати як основний варіант.
2. Фінансова модель. Успіх реструктуризації залежить від якості підготовки. Варто розробити фінансову модель та обґрунтовані прогнози бізнесу, які б демонстрували його життєздатність, підготувати відповідну історичну фінансову інформацію та зовнішні дослідження, обговорити з банком стратегію реструктуризації, а за потреби — виконати додаткові процедури, передбачені законодавством (зокрема, Законом №1414 «Про фінансову реструктуризацію»).
3. Реструктуризація. Реструктуризація повинна охоплювати весь період дефіциту грошових коштів і базуватися на реалістичних очікуваннях, інакше існує високий ризик повторної реструктуризації.
4. Компроміс. Реструктуризація — це компроміс. У більшості випадків жодна зі сторін не отримує «ідеальних» умов, тому треба бути готовими до поступок. Якщо необхідні поступки включатимуть часткове списання боргу — продумати механізм, який би запобігав зловживанням з боку інших клієнтів, для погашення заборгованості від яких часткове списання некритичне, а для державних банків — додатково продумати юридичні механізми або структуру угоди, які б захищали керівництво від невиправданої відповідальності за затвердження таких рішень.
5. Продаж боргу. Продаж боргу на аукціоні за «голландською» моделлю — раціональна альтернатива. Якщо реструктуризація або добровільне стягнення неможливі, а примусове стягнення обіцяє бути довгим і неефективним, варто розглянути швидкий продаж боргу. При цьому граничну (мінімальну) ціну доцільно не розкривати публічно, а вважати комерційною таємницею, щоб зберегти конкуренцію та максимізувати результат.